Читати книгу - "Яничари, Кулик Степан"

— Це він!

Крик кельнера привів Климука у ступор. Оскільки палець, що тицяє в його напрямку, по-іншому витлумачити не виходило. А продовження взагалі виключало можливі домисли.

— Пане поліцейський, я все бачив! Он той громадянин підло напав на наших доблесних десантників. Хоч у кого спитайте!

— Так, ми підтверджуємо, — сивобороді дідки поважно закивали. — Панове десантники вже йшли, коли цей невідомий спровокував бійку.

Вест на якусь мить онімів. Але найбільше Климука добило, коли слідом за старими, ствердно захитала головами й родина дівчини. Одна тільки Теса злякано водила очима по обличчях поліцейських і десантників, старанно уникаючи зустрітися винуватим поглядом з Климуком.

— Очманіти… — тихо пробурмотів той.

— Ваші документи, громадянине! — вимогливо простяг руку поліцейський.

— Що?

Вест все ще не міг отямитися.

— Прошу показати документи, — підвищив голос поліцейський. — Інакше доведеться затримати вас до з'ясування особистості.

— А, ну так...

Климук сунув руку за паспортом і тільки зараз згадав про жетон.

«Чорт! Ні, щоб раніше збагнути. Цілком можна було обійтися без бійки. Шмаркач!»

Подумки лаючи себе за виявлену нестриманість, Вест вийняв із внутрішньої кишені заповітний чорно-золотистий пластик і простягнув поліцейському. Добре хоч із пальців не випустив, довелося б з підлоги піднімати, а в попереку теж щось хрускотіло під час руху.

Поліцейський відсмикнув руку, немов жетон був просякнутий отрутою.

— Вибачайте, пане старший інспекторе! Помилилися…

І після цих слів у маленькому кафе настала третя за вечір німа сцена.