Читати книгу - "Приховані гріхи, Світлана Литвиненко"

  До Нового року залишалося всього три дні. Місто перебувало у святковій схвильованості та шаленому ритмі. Радісні та щасливі обличчя людей, які поспішали вулицями кидалися Ігорю у вічі, коли він їхав містом на своїй машині до нотаріальної контори. Куди не глянь, йому здавалося, що всі думають зараз тільки про свята, купують солодощі, подарунки, а він замість того щоб це робити зараз перепише свою частину компанії на цього Захара, коханця своєї вже колишньої дружини. Бо вчора він і Каміла розлучилися. Процес розлучення пройшов швидко і без зайвих питань. Завдяки зв’язкам та святкового подарунка у вигляді чималої суми грошей, який був переданий потрібним людям, щоб вирішити всі формальності.

  Тепер Ігор вільний, але вже після новорічних свят цей статус знову зміниться і він знову буде одруженим. Але на цей раз одружиться з тією жінкою яку кохає по-справжньому. Яка зводить його з розуму, про яку постійно думає, з якою хоче прожити все своє життя. І зараз він немає жодної прихованої вигоди. Ігор готовий був стати простим сім’янином, виховувати дітей та допомагати дружині по господарству. І при тому нічого не завадить йому добре заробляти і забезпечувати свою родину всім необхідним. З часом може і свій власний бізнес відкриє. Це те, над чим ще встигне поміркувати. А зараз, він мав віддати свою часку «ЛісБуку».

  Саме таку ціну Ігор мав заплатити, щоб бути щасливим у нових стосунках. Він вийшов з салону автомобіля застебнувши зимове пальто чорного кольору та пішов у напрямку будівлі де приватний нотаріус вже чекав на нього, тільки на нього. Бо Каміла зі своїм коханцем, точніше нареченим…, саме так нареченим вже приїхали. Її машина була припаркована біля ганку нотаріальної контори. Ігор зупинився перед входом у будівлю намагаючись налаштувати себе на рівновагу та стриманість. Він ще й досі не міг зрозуміти Камілу. Як вона може зараз себе так легковажно поводитися, і кинути «ЛісБук» на шлях банкрутства, запропонувавши посаду керівника якомусь нікчемі. Який жив у лісі, відгороджений від людей, суспільства. Бігав по лісу та збирав трави вдаючи з себе народного цілителя та запевняючи оточуючих, що це його покликання. А щойно випала нагода мати набагато більше, то відразу все покинув і готовий керувати великою компанією, не маючи ні необхідних знань, ні досліду.

  Аферист, альфонс цей Захар, Ігор прямо кипів від люті коли про це думав. Так просто скрутив Камілі голову. І тут Ігор пригадав себе, він же так теж колись вчинив з Камілою. Хіба не так? А Каміла, що тоді була наївною, що зараз. Щоб бути з чоловіком готова платити велику ціну. Ігорю було шкода Каміли, по-справжньому жаль. Звичайно Камілі зараз непросто, боляче, але втрачати здатність розумно мислити це вже занадто, думав Ігор. А ще, він відчував провину перед нею, за те що її підвів, розлучився з нею, порушив обіцянку яку їй давав. Обіцяв, що буде з нею завжди і ніколи не зрадить.  Але справжнє кохання змусило його так чинити, сильні почуття до Емілії перевернули його життя, змусили відмовитися від усього. Аби тільки бути з нею, Емою.

  В глибині душі Ігор хотів, щоб і Каміла зустріла такого чоловіка який буде її кохати по-справжньому не маючи ніяких прихованих мотивів. Хотів, щоб вона була щаслива після розлучення з ним, тільки тоді він би зміг заспокоїтися і відпустити минуле. Ігор зайшов до коридору і секретарка нотаріуса доповіла йому, що на нього чекають. Ігор скинув верхній одяг і зайшов до кабінету.

 -Вітаю вас Ігорю Олександровичу,- привітався приватний нотаріус Олексій Данилович та запропонував Ігорю сісти у крісло, поруч з яким в іншому кріслі сиділа Каміла.

-Дякую,- Ігор підвів очі й тільки зараз помітив, що на зустріч Каміла прийшла сама.- Я гадав що ми всі зібралися, а воно мабуть, доведеться ще чекати нашого…

-Нам більше нікого не доведеться чекати, бо Захарові тут робити нічого,- відповіла йому Каміла чим дійсно здивувала свого колишнього чоловіка.

-А… зрозумів,- нарешті кивнув головою Ігор,- я готовий віддати тобі свою частку, яку колись ти мені подарувала, цілком готовий повернути тобі твоє.

-Не треба, я передумала,- Каміла усміхнулася спостерігаючи за реакцією Ігоря,- я хочу залишити все як є, хочу, щоб ти і надалі керував «ЛісБуком», хочу, щоб ти залишався моїм партнером. Бо краще за тебе компанією ніхто не зможе керувати.

-Ти серйозно?- на всякий випадок перепитав Ігор.

-Цілком. Тільки завдяки тобі «ЛісБук» ожив, запрацював, почав приносити чималі прибутки. Ти зумів вивести товар на світовий ринок, ти зумів створити цілу імперію. Ти знаєш всі плюси та мінуси компанії, ти найкращий у своїй справі.

-Дякую,- в Ігоря помітно піднявся настрій,- дякую за ці слова. Я зрозумів, що ти хочеш, щоб компанія і надалі процвітала. Я зрозумів, що ти мені довіряєш і ми лишаємося партнерами, але я не розумію, що ти хочеш натомість. Що я можу тобі дати? Бо Каміла, не зважаючи на таку щедрість з твого боку я до тебе не повернуся.

-Я знаю, що ти не повернешся, а я й просити не буду. Натомість я нічого не хочу, хіба що, щоб ти приглянув за Поліною, хоч до того часу поки вона закінчить університет.

-А ти?- Ігор губився у догадках.

-А я вирішила переїхати до Італії на постійне місце проживання… звісно з Захаром,- Каміла знову здивувала Ігоря,- ми з ним одружимося і будемо жити за кордоном. А мій прибуток від «ЛісБука» будеш переводити мені щомісяця на мій новий рахунок. Я знаю, ти не будеш мене дурити і будеш чесно ділити дохід. Я тобі у цьому вірю, довіряю. А до нотаріуса я тебе запросила, щоб уладнати деякі формальності, насамперед, відновити довіреність на керування моєю часткою. До речі, бутики я свої вирішила продати, відкрию нові в Італії. А ще, я з Захаром плануємо відкрити крамничку де будуть продаватися лікарські трави. На додачу до цього, Захар планує ще робити різні настойки, мазі. Одним словом у нього буде своя справа, а у мене своя.

-Ти мене здивувала. Чесно, такого я точно не очікував почути. Але скажи мені все-таки, що змусило тебе прийняти саме таке рішення, бути такою розсудливою?- Ігор відчув гордість по відношенню до Каміли, до жінки на якій він ще нещодавно був одружений.