Читати книгу - "Утрачений світ"

— Я за це не журюся! — відказав Рафлс Гоу. — Але якщо так триватиме й далі, ви тільки дайте мені телеграму, і я ще докину трохи до цієї суми. Квитанцію про внесок надішлете на мою адресу поштою. На все добре, панове.

Він уклонився й вийшов, перше ніж здивовані власники банку усвідомили, що, власне, сталося, і підвели погляди від великого чорного саквояжа й візитівки, яку відвідувач залишив на столі. В Бірмінгемі того дня обійшлося без банкрутства, і банк Герравегів і досі процвітає, заслужено тішачись доброго репутацією.

Ось такі були вчинки, якими Рафлс Гоу прославився у графствах середньої Англії, але при всій своїй щедрості він не належав до тих, кого можна було обвести круг пальця. Даремно увивався коло нього здоровань-жебрак або розписував свої вигадані знегоди. котрийсь спритний писака. Роберта, коли він часом викладав перед Рафлсом Гоу якусь жалобну історію, дивувало, як той, хоч і мало спілкувався з людьми, міг несхибно вловити очевидну брехню в розповіді або фальшиву ноту. Коли чоловік був досить дужий, щоб сам собі дати раду, або такий, що йому допомога могла тільки зашкодити, власника Нового Палацу нізащо не можна було вмовити. Марно, скажімо, старий Макінтайр раз у раз перестрівав мільйонера й тисячами прямих натяків або так наздогад буряків заводив мову про те, як несправедливо повелася з ним доля та як легко можна було б йому вернути свою фабрикантську пишноту. Рафлс Гоу чемно його вислуховував, кивав головою, усміхався, однак ніколи не виявляв анінайменшого бажання посприяти буркотливому старому зброяреві в поверненні на його п'єдестал.

Але якщо багатство цього відлюдника було спокусою, що приманювала прошаків з ближчих і дальших околиць, як лампа притягує комашню, то так само приваблювало воно й представників іншого, куди небезпечнішого суспільного прошарку. На вулицях містечка стали помічати якихось непевних типів, поночі між молодими ялинами снували крадькома незнайомі постаті, а з поліції Бірмінгема та центру графства сповіщали, що в напрямку Темфілда вибираються поїздом якісь підозрілі візитери. Але, як вважав Рафлс Гоу, багатство має майже необмежені можливості, у тім числі й стосовно охорони, в чому декотрі особи мали нагоду переконатись на власному досвіді.

— Чи не хотіли б ви заглянути до мене? — запропонував він раз уранці, стромляючи голову в двері вітальні Макінтайрів. — Я маю дещо цікавеньке для вас.

Тепер він був уже в приятельських стосунках із цією родиною, і рідко траплявся день, щоб вони не зустрічалися.

Макінтайри усі втрьох охоче подалися з ним до його будинку, вже добре знаючи, що такі запросини неодмінно обіцяють якусь приємну несподіванку.

— Колись я показував вам тигра, — мовив він до Лори, коли вони були на порозі їдальні. — А тепер покажу щось, так само небезпечне, хоч і менш привабливе.

В одному кутку кімнати була прилаштована система дзеркал, а ще одне дзеркало, велике й кругле, містилося вгорі під гострим кутом до решти.

— Ось подивіться сюди, в це верхнє дзеркало, — сказав господар.

— Боже милостивий! Які відразливі типи! — скрикнула Лора. — Їх там двоє, і один від одного бридкіший.

— Але що вони там роблять? — спитав Роберт. — Вони так наче сидять на підлозі в якомусь погребі.

— Дуже небезпечні особи, — висловив думку старий Макінтайр. — Я б рішуче радив вам викликати поліцію.

— Я так і зробив. Але це, здається, зайвий клопіт — саджати їх до в'язниці, коли вони й без того надійно запаковані. Хоча, звичайно, закон ще за них візьметься.

— А що вони за одні і як вони там опинилися? Розкажіть нам, містере Гоу.

Лора промовила ці слова так благально, що це навіть додало їй своєрідної приваби, коли зважити, як назагал велично трималася вона.

— Хто вони — я знаю не більше, ніж ви. Єдине, що ввечері їх там не було, а вранці вони вже були, з чого можна зробити певний висновок: потрапили туди ці суб'єкти вночі, тим паче, що служниці знайшли одне з вікон унизу відчиненим. Що ж до роду занять і намірів, то це виразно видно з їхніх облич. Добрячі красунчики, еге ж?

— Але я ніяк не можу второпати, де вони сидять, — озвався Роберт, вдивляючись у верхнє дзеркало. — Ось один з них наче буцнувся головою в стіну. Ні, це він нахилився, щоб другий виліз йому на плечі. Тепер цей другий випростався, і світло падає на його обличчя. Яке воно розгублене й нахабне! Ото б намалювати таке! Мені цей ескіз придався б у роботі над картиною з доби терору.

— Я спіймав їх у свою патентовану пастку на зломників, — пояснив Гоу. — Вони мої перші пташки, але не маю сумніву, що не останні. Я покажу вам, як ця пастка діє. Це справжня новинка. Підлога у нас під ногами міцна, як тільки може бути, але на ніч вона роз'єднується на окремі частини. Це робиться водночас в усіх кімнатах нижнього поверху за допомогою центрального механізму. Коли підлога роз'єднана, досить ступити три-чотири кроки від вікна чи дверей, як відповідна ділянка підлоги обертається на спеціальних шарнірах, і ви плавно сповзаєте в замкнене підвальне приміщення з м'якою оббивкою, де можете вволю собі тупотіти, аж поки прийдуть вас звільнити.

Посередині кожної кімнати між шарнірами є така собі непорушна оаза, куди на ніч переставляють усі меблі. Після того як непроханий зайда перемістився вниз, підлога повертається до свого нормального положення, а я можу, коли мені треба, будь-якої хвилини поглянути на нього завдяки цьому нехитрому оптичному пристроєві, Я подумав, що вам буде цікаво кинути оком на моїх бранців, перше ніж я здам їх старшому констеблеві — он якраз він і надходить алеєю.

— Бідні злодюжки! — скрикнула Лора. — Не диво, що у них такий приголомшений вигляд: вони ж, мабуть, не знають ані де вони, ані як тут опинились, — правда, містере Гоу? Я рада, що у вас так добре все охороняється, а то я вже подумувала, чи не піддаєте ви себе небезпеці у власному домі.

— Справді? — озвався господар, з усмішкою обертаючись до дівчини. — Ні, мій дім цілковито неприступний для зломників. У мене тільки одне вікно, що його можна використати як вхід-вихід, — це середнє вікно в лабораторії, Я зробив його таким, бо, якщо казати правду, часом люблю поблукати серед ночі, і коли на мене нападає таке бажання, волію виходити й повертатися без усяких церемоній. Проте злодієві треба бути неабияким щасливцем, щоб надибати зі ста вікон саме це вікно, хоча й там його підстерігає вовча яма. Констебль уже прийшов. Але ви залишіться, міс Макінтайр, ви ще дещо