Читати книгу - "Гумор та сатира"

1996

Раз Миколу по приколу

Ми на сніг жбурнули голим.

Він тремтить, мов цуценя,

Бо прикол не доганя.

Я, тіпа, класний малий,

Я фірму, тіпа, мав.

Зустрів я, тіпа, Галю,

І вийшла, тіпа, лав.

Поїхали ми, тіпа…

У, тіпа, ресторан.

І там зустріли тіпа,

Ну, тіпа, друг Колян.

Колян був, тіпа, п’яний,

Він, тіпа, до Галі,́

А я сказав Коляну:

— Ти, тіпа, отвалі.

А Коля, тіпа, кулю

Мені, тіпа, в живіт.

Хотів дихнуть — а дулю!

Я вмер, тіпа, привіт.

Лише в останні миті

Звертаюсь до братків:

— Братки! Я жив на світі

Чи тільки «тіпа» жив?

«Група вищих посадовців держави поклала квіти до пам’ятника Богдану Хмельницькому, а потім ще довго стояла, поринувши в роздуми…»

З ранкових газет.

— Скажи, Богдане, прямо

Як гетьман, як вояк.

Яку прийнять програму?

Не виберем ніяк.

Ото зберемось в Раду,

І галас день та ніч.

Якби ти дав пораду,

Так з нас би могорич…

Ожив Богдан, і ясно

Промовив на коні:

«Я раджу вам не красти!»

І знов зокам’янів.

— Ну, це, брат несерйозно,

Нема таких програм.

Де вступ? Де перший розділ?

І хто повірить нам,

Як скажемо два слова:

«Не вкрадемо — це гріх».

Не тільки піпл, корови

Піднімуть нас на сміх!

Ми думали, ти — гетьман,

В тобі глибокий зміст,

Що хлопець ти конкретний,

А ти, брат, утопіст.

2003

Ой, Голани мої, ви Голани!

Сектор Газа, «узі» та Моссад…

Звавсь колись Суботенком Степаном,

А тепер звуся Іцик Шабад.

Закрутився у хвилях міграцій,

Жінка й теща кричали: «ОВІР!»

Тільки досі вночі мені сняться

Наш колгосп і Петро-бригадир.

Я лежу у голанськім окопі,

Як звелів мені батько Шарон.

Десять літ ми не бачились, хлопці,

Десять літ не пили самогон.

За горбочком араби, араби…

Міцно пейс, наче вуса, кручу.

«Гей, в атаку!» — подзвонять зі штабу.

«Хай живе Тель-Авів!» — закричу.

Як ви там, друзяки з-під Полтави?

Чи скінчилась ота каламуть?

Збудували нарешті державу?

Десь я чув, у вас менше крадуть.

Напишіть, бо так знати охота,

Чи цвіте яблуневий мій сад.

Залишаюсь солдатом спец-роти,

Друг ваш Стьопа та Іцик Шабад.

2001

В часи, пригадую, прадавні

Ми святкували 1-е Травня.

Чіпляв комсорг червоний бант,

А ми хапали транспарант

І шикувались гарно

З портретом німця Карла.

Іще носили на руках

Того, з бровами і в зірках,

І нишком у колонах

Давились самогоном.

А щоб сексот не здибав, пес,

Волали “Слава КаПеРеС!”

О, молодість бурхлива!

Щаслива і жахлива…

Поміж хатами блукала

Як вовчок,

Януковичем лякала

Діточок.

Ой, ховайтеся під ковдру,

Лячно скрізь,

Зараз прийде Янукович,

Всіх поїсть!

Всіх подушить і на дачу

Забере,

Хто вночі його побачить,

Той помре!

В нього зуби наче шабля

Ятаган,

В нього руки наче граблі –

Монстрюган!

А у мене личко біле

Як той сніг,

І сама я така мила,

Краще всіх!

Ти не бійсь мене, дитинко,

Засинай,

Загорну тебе в хустинку,

І бай-бай…

Понесу тебе в болото,

Не кричи,

В лісі там живе дрімота,

І сичі.

Будем разом рідним краєм

Ми скакать,

Януковичем-бабаєм

Всіх лякать.

З пугачами, лішаками

Гнать пургу,

Та кричати між гілками:

«Пу-гу! Пу-гу! Пу-гу!»