Читати книгу - "Клуб «100 ключів»"

— А тепер гарненько подумайте, перш ніж відповісти. Чи знала Роза щось до зустрічі з вами, чи вона за вашими вказівками почала нишпорити в домі?

— Вона нишпорила до знайомства зі мною.

— Навіщо?

— Із цікавості. А також ще й тому, що ненавиділа мою мачуху.

— В неї були підстави ненавидіти її?

— Вона вважала її грубою й пихатою. Обидві вони жили в будинку, як то кажуть, у стані війни і майже не приховували цього одна від одної.

— Роза не здогадувалася про існування коштовностей?

— Ні. Вона просто прокрутила штопором дірку в стіні, що розділяє їхні кімнати.

Валентіна зненацька схопилася на рівні ноги, немов хотіла зараз же обуритися з нечуваного зухвальства своєї покоївки.

— Коли це сталося?

— Тижнів зо два тому, коли Валентіна пила чай у мадемуазель Cope.

— Що ж вона побачила крізь дірку?

— Спочатку нічого. Та через кілька днів, увечері, вона вдала, ніби спить, для певності навіть захропла, безшумно встала й побачила, як Валентіна, стоячи біля ліжка, відімкнула шухляду з коштовностями.

— Роза ніколи до неї не заглядала?

— Всі шухляди й шафи в домі замикаються, а ключі Валентіна тримає при собі. Навіть щоб дістати банку, сардин, Роза мусила звертатися до неї.

— В такому разі, як же вона змогла заволодіти перснем?

— Коли Валентіна приймала ванну. Вона не казала мені нічого заздалегідь. Видно, дуже ретельно все підготувала, розрахувала по хвилинах.

— Ви бачили персня?

— Так.

— Що Роза збиралася з ним робити?

— Нічого. Вона не змогла б носити його, не виказавши себе. Найпевніше, це було щось подібне до помсти.

— Ви не подумали, що мачуха може його хопитися?

— Це не виключалося.

— Признайтеся, що ви вирішили не втручатися й подивитись, як мачуха до цього поставиться.

— Можливо.

— Вас удовольнив би поділ майна, чи не так? І ви нічого не сказали б ні Шарлеві, ні Арлетті.

— Я не відповідатиму на це запитання.

— Ви, здається, певні, що на вас не знайдеться управи?

— Я нікого не вбивав.

Валентіна знову завовтузилася, немов збираючись, як школярка, піднести руку й попросити слова.

— До вас у мене більше немає запитань, — сказав Мегре.

— Я повинен вийти?

— Можете залишитися.

— Я вільний?

— Поки що ні.

Мегре знову почав ходити туди й сюди по вітальні, обличчя його ледь почервоніло. Тепер належало зайнятися старою панією.

— Ви все чули?

— Все, що він сказав, — брехня.

Мегре дістав персня із жилетної кишеньки й показав їй.

— Ви заперечуєте, що у вашій кімнаті сховано справжні коштовності. Може, ви хочете, щоб я взяв ключі я приніс коштовності сюди?

— Це моє право. Мій чоловік був згодний. Він вважав, що його сини досить дорослі 'й самі подбають про себе, і не хотів залишати таку стару жінку, як я, без засобів до існування. Якби дітям усе стало відомо, вони примусили б усе розпродати і за рік лишились би без копійки.

Мегре намагався не дивитися на неї.

— Чому ви ненавиділи Розу?

— Я не ненавиділа її. Я їй не довіряла, і події показують, що я мала рацію. Це вона незлюбила мене, хоча я все зробила для неї.

— Коли ви виявили пропажу персня?

Валентіна розтулила була рота, щоб відповісти. Але зараз же її погляд став холодний і злісний.

— Я не буду відповідати на ваші запитання.

— Як собі хочете.

Він обернувся до Кастена.

— Занотовуйте далі.

Він знову заходив по кімнаті, і від його кроків на поличках здригався всілякий дріб'язок. Потім він заговорив: Ви це виявили, найпевніше, минулого тижня, ще До середи. Роза була єдина людина, котра могла вистежити вас і вкрасти персня. Ви, звичайно, перетрусили всі її речі, та нічого не знайшли. Коли ж у середу вона взяла вільний день, ви пішли за нею навзирці й побачили, що вона зустрічалася в Етрета з Тео. І тут ви злякалися по-справжньому! Ви не були певні, чи сказала вона йому про персня. Але ви й так здогадувалися, що його приїзд сюди пов'язаний із коштовностями.

Незважаючи на свою відмову говорити, Валентіна не стрималася:

— Коли б він дізнався, моє життя було б у небезпеці.

— Цілком імовірно. Зауважте, однак, що я вас ні про що не питав. Можете перебивати мене, коли вам заманеться, але я не потребую ваших підтверджень.

Ви вирішили позбутися Рози перш ніж вона встигне вас виказати. В усякому разі, ви сподівалися зробити це, і ви вирішили скористатися з чудової нагоди. Третє вересня! Єдиний день на рік, коли збирається вся родина, яку, до речі, ви ненавидите, в тому числі й вашу рідну доньку.

Вона знову була розтулила рота, але він не дав їй говорити.

— Ви знали про схильність вашої покоївки вживати ліки, будь-які ліки. Я не маю жодного сумніву, що ви помітили, як вона бере їх із вашої аптечки. А ввечері вона, видно, звикла допивати ваше снотворне, що залишалося на дні склянки. Тож, бачите, злочин, який тут стався, — це злочин жінки, більше того, старої жінки, що живе в самотині. Він із тих злочинів, що їх готують помалу-малу. Його плекають довгі години, поступово