Читати книгу - "Сага про Форсайтів, Джон Голсуорсі"

На площадці третього поверху вона зупинилася, щоб трохи віддихатись, і прислухалася, спершись на поруччя. Нагорі — ані звуку.

Бліда як смерть, Джун зійшла на останній поверх. Вона побачила двері, його ім'я на табличці. І вся рішучість, що привела її сюди, вмить розвіялась.

Дівчина виразно усвідомила значення своєї поведінки. Її наче жаром обсипало; долоні її під тоненькими шовковими рукавичками зразу змокріли.

Вона відступила до сходів, але не пішла вниз. Спершись на поруччя, вона намагалася подолати хвилювання, що душило її, і дивилася на двері з відчайдушною відвагою. Ні, вона не зійде вниз. Яке їй діло до того, що про неї подумають люди? Вони ні про що не дізнаються! Ніхто їй не допоможе, окрім неї самої! Вона таки доведе цю справу до кінця.

Примусивши себе відірватися від стіни, Джун подзвонила. Ніхто не відчинив, і весь її сором і страх раптом зникли; вона подзвонила знову і знову, наче сподіваючись дістати від порожньої замкненої квартири якусь відповідь, якусь винагороду за той сором і страх, що їх вона зазнала, прийшовши сюди. Ніхто не відчиняв; вона перестала дзвонити і, сівши на сходинку, затулила обличчя долонями.

Потім тихенько спустилася вниз і вийшла на свіже повітря. Почувала вона себе так, наче щойно видужала після тяжкої хвороби, і в неї було тільки одне бажання — якнайшвидше дістатися додому. Їй здавалось, що всі перехожі знають, де вона була і що робила; аж раптом на другому боці вулиці з'явився Босіні, що прямував додому від Монпельє-сквер.

Джун хотіла була перейти вулицю. Їхні погляди зустрілися, і Босіні підняв капелюха. Проїхав омнібус, затуливши його постать; потім, стоячи на краю тротуару, вона побачила в просвітах між екіпажами, як Босіні йде собі далі.

А Джун стояла нерухомо, дивлячись йому вслід.

XIII. БУДИНОК СПОРУДЖЕНО

— Порцію телячого бульйону, порцію супу з бичачих хвостів, дві склянки портвейну.

У верхньому залі у Френча, де Форсайт ще може замовити ситні англійські страви, снідали Джеймс із сином.

З усіх лондонських ресторанів Джеймс найбільше любив саме цей: тут усе було без претензій, але смачно й поживно, і хоч його вже до певної міри зіпсувала потреба йти за модою й звички його змінювалися разом із прибутками, що невпинно зростали, проте, коли в конторі випадала вільна хвилинка, він і досі віддавався приємним спогадам про всі ті смачні, ситні страви, якими ласував замолоду. У Френча відвідувачів обслуговували патлаті англійські офіціанти у фартухах; підлога була посилана тирсою, а три круглих дзеркала в позолочених рамах висіли так високо, що в них не можна було дивитися. А ще зовсім недавно тут стояли кабінки, де можна було з'їсти відбивну котлету з розсипчастою картоплею, не бачачи свого сусіда, як і належить джентльменові.

Джеймс запхнув ріжок серветки за третій гудзик жилета,— у Вест-Енді йому довелося відмовитись від цієї звички вже багато років тому. Старий відчував, що суп йому буде до смаку,— він пропрацював цілий ранок, оформляючи продаж маєтку, що належав одному його давньому приятелеві.

Відкусивши добрячий шмат черствого ресторанного хліба, він одразу почав:

— Ти поїдеш до Робін-Гіла сам чи разом з Айріні? Краще візьми її з собою. Мабуть, там ще буде багато мороки.

Не підводячи погляду, Сомс відповів:

— Вона не схоче їхати.

— Чому це не схоче? З якої б то речі? Вона збирається жити в новому домі чи ні?

Сомс промовчав.

— Не розумію, що тепер сталося з жінками,— промимрив Джеймс.— Я ніколи не мав з ними ніякого клопоту. Ти занадто потураєш їй. Вона розбестилася...

Сомс підвів очі.

— Я не хочу слухати жодного слова проти неї,— мовив він несподівано.

Запала тиша; було чути тільки, як Джеймс сьорбає свій суп.

Офіціант приніс дві склянки портвейну, але Сомс завернув його.

— Портвейн так не подають,— сказав він.— Заберіть оці склянки й принесіть вино в пляшці.

Збудившись від своїх роздумів над тарілкою супу, Джеймс коротко підсумував останні події.

— Твоя мати лежить хвора,— мовив він.— Можеш узяти екіпаж. Я думаю, що Айріні залюбки поїде кіньми. А хто вам усе покаже? Чи буде там цей Босіні?

Сомс кивнув головою.

— Я б і сам хотів подивитись, чи довів він до ладу опорядження будинку,— провадив Джеймс.— Мабуть, заберу вас обох та поїдемо разом.

— Я поїду поїздом,— відповів Сомс.— Якщо ви теж хочете подивитися на будинок, запросіть Айріні. Не знаю, може, вона й згодиться поїхати з вами.

Він подав знак офіціантові принести рахунок, який оплатив Джеймс.

Вони попрощалися біля собору святого Павла: Сомс подався на вокзал, Джеймс сів у омнібус, що їхав до західної частини міста.

Він умостився поруч із кондуктором, скраю, перегородивши вхід своїми довгими ногами, й сердито позирав на всіх, хто заходив у омнібус, наче вони не мали права дихати його повітрям.

Джеймс вирішив скористатися нагодою й поговорити з Айріні. Вчасно сказане слово має велику вагу. Тепер, коли вона оселиться за містом, нехай спробує розпочати нове життя! Адже в Сомса нарешті може увірватися терпець: йому вже набридла її поведінка.

Джеймс і сам гаразд не знав, що він мав на увазі під цією «поведінкою». Це слово мало широке туманне значення і було дуже зручне для форсайтівського вжитку. А сніданок додав Джеймсові хоробрості.

Удома він одразу звелів запрягати коней і сказав, що візьме з собою