Читати книгу - "Руда магія і повна торба пригод, Ляна Аракелян"

– Тримайте її!..

– Та це дівка з таверни!.. Я її знаю!..

Ось і все. Хвилина слави змінилася годиною ганьби. А як усе добре починалося! Я безпорадно озирнулася назад, але нічого не побачила – скрізь стояли люди. Праворуч прорвали оточення, і сміливець уже закинув ногу, щоб залізти на сцену, але його миттєво зняв охоронець. З іншого боку оточення теж прорвали, люди кинулися до мене. Я заплющила очі, притиснула руки до грудей і продовжила співати:

– Як я хочу з тобою побратись,

Буду тільки на диво сподіватися,

Буду тебе нескінченно кохати-и-и...

Біля сцени зав’язалася бійка, яка набрала масових обертів. Але тут прилетів магоптах і крикнув мені у вухо голосом Васі:

– Пірнай!

Я встала і пішла назад спиною. Не втримавши рівноваги, я ледь не впала, але потім, махнувши на все рукою, повернулася спиною до натовпу, що улюлюкав, і пірнула. Спідниця одразу зрадницьки розтяглася, і я не встигла її втримати – вона плавно попливла в бік валунів. Я хіба що тільки не заскреготіла зубами від відчаю – від мене втікала моя мрія. І тут поруч із собою я побачила гнучку струнку жіночу фігуру в тонкій прозорій сукні, яка підштовхнула мене до бортика басейну. Мені допомогли вибратися.

Вася накинув мені на плечі теплу ковдру, у який я замоталася з голови до ніг. Кхибра обійняла мене, а я ридала в неї на плечі від сорому – Вася-таки побачив мене майже голою! А ще від краху своєї співочої кар’єри – грамоти Курчавого не враховуються! А найгірші сльози були по моїй чудовій спідниці. Сищик простягнув мені сопільник, який я випила, навіть не помітивши, як він обпік горло. Я повільно заспокоювалася. Аж раптом...

Над Ситовим висів серп молодого місяця, зорі перлинами розсипалися снопов’язським небом. І ми почули Пісню. Я посміхнулася, Вася мав рацію! Спів сирени не був схожий ні на що з того, що я чула дотепер: у ньому чувся шурхіт морських хвиль, тихий плескіт весла, пісні цикад і шепіт ковила, оплески осики від легкого подиху вітру, далека пісня моряка про рідні береги й колискова матері. У ній злилися воєдино всі гірські струмки, у ній дзвеніли голоси водоспадів і шумів дощ. У ній зорі тихо падали у долоні, щоб люди могли загадати найпотаємніші бажання, а потім вони перетворювалися на великі рожеві перлини, які злітали знову в небеса і звідти лилися чарівним зорепадом.

Дзвінка тиша стояла над площею. Ми з Кхиброю затамували подих. І я згадала, що бабуся називала останній день літа Піснею Зірок. Гіркий ком підкотив до горла, і я схлипнула, а коли подивилася на тролицю з Васею, то побачила на їхніх щоках вологі доріжки від сліз. Кожен із них діставав зі свого серця спогади, які гріли душу.

Пісня обірвалася так само раптово, як і почалася. І ніч, немов за помахом чарівної палички, осяялася мільйонами різнокольорових вогнів. На небі розцвітали дивовижні квіти феєрверків. Уздовж площі засвистіли вертушки. Сльози висохли, їх змінила неймовірна радість, яка наповнювала нас по вінця і виривалася назовні веселим сміхом.

До нас безшумно підійшла сирена. Її неймовірної краси тіло просвічувало крізь тонку тканину невагомої сукні, відкриваючи можливість помилуватися її принадами всім оточуючим. Її очі були такими синіми, немов темноводна річка кинула в них уламки найсинішого льоду. Довге золотисте волосся, прикрашене великими перлинами, торкалося землі й було абсолютно сухим. Мають рацію моряки: від такої жінки складно втекти.

– Саалліанна, – представилася вона.

Її голос так схожий на шерех хвиль – обволікав своєю м’якістю.

Ми назвалися.

– Ти смілива дівчина, Руто, – дивлячись мені прямо в очі, мовила сирена. – Сьогодні особлива ніч. А оскільки ти допомогла королю, я виконаю одне твоє бажання. Загадуй.

Я барилася. Просити в сирени спідницю замість потонулої – нерозумно. Напроситися в гості – банально. В грудях раптово кольнуло. Я заглянула під ковдру – медальйон спалахнув і згас. Я набралася сміливості:

– Якщо так... Я хочу зібрати всі частини артефакту, – сказала я і витягла свій медальйон, показуючи його сирені.

Її обличчя витягнулося від здивування:

– Звідки він у тебе?!

– Я онука покійної Аконіти, – тихо промовила я. – І я хочу зібрати всі частини артефакту в одне ціле. І що буде, то й буде.

Снопов’яз - серпень

Цвятопляс - червень

Вистужанець - листопад

Яснозір - грудень

Костобор - січень