Читати книгу - "Код любові , Nadya Michaels"

– Так. – Спантеличено відповів Лео, намагаючись зрозуміти мою дивну поведінку. – Коли гості пішли, я поставив те, що лишилося, до холодної зони, якщо хочеш я зараз принесу.

– Та ні, я почекаю до завтра. – Зупинила я його, схопивши за руку. – Просто спитала.

Лео поглянув мені в очі і знову насупився. Мабуть, його алгоритми не могли проаналізувати мою різку зміну манери спілкування і приписали її пережитому стресові.

– Все добре. – Заспокоїла я дроїда, не відпускаючи руку і насолоджуючись можливістю торкатися його. Як ласун, якому забороняли їсти солодке, а він врешті таки допався до омріяних смаколиків. – Ти побудеш зі мною?

Лео присів на краєчок мого ліжка і, все ще насупивши брови, вдивлявся у моє незвично радісне обличчя. Я вже не боялася, що він дізнається про моє кохання, скоріше я навіть підсвідомо хотіла цього, щоб не довелося самій говорити слова, які я не знала, як сказати. Тому я торкалася його і відчувала з усієї сили ту ейфорію від його присутності, яка межує з болем від прагнення чогось більшого.

Очі Лео застигли, а вже через мить він дивився на мене з легкою недовірою:

– Я не розумію…

Я глибоко вдихнула і відпустила його. Він правий, я мала заспокоїтися, бо своєю імпульсивністю знову могла все зіпсувати.

– Вибач, мабуть я таки трохи перенервувала. – Сказала я майже переконливо. Не спрацювало.

Лео простяг до мене руку і цього разу я не відсахнулася, коли він мене сканував. Та вибух емоцій трохи вгамувався – втома вже давалася взнаки.

– Так, тобі треба добре поспати. – Нарешті кивнув дроїд і піднявся, збираючи з мого ліжка медичні інструменти. – Завтра буде краще.

Він трохи постояв на моєму порозі і, перш ніж вийти, додав:

– Але тобі тепер все ж вісімнадцять, тому частину справ, у томі числі спадок твого батька, тобі тепер доведеться взяти на себе.

Я округлила очі від подиву, на що він лише усміхнувся, але то була відкрита і щира усмішка:

– Не хвилюйся, я допомагатиму. Але це – твоє, і ти маєш знати, що отримала.

На цьому він вийшов і закрив за собою двері, а я ще довго не могла заснути. Від спогадів про його доторки по тілу розливалося гаряче сонце, а серце не вміщалося у грудях. Вперше за довгий час я почувалася живою і щасливою.