Читати книгу - "Помста для Роуз, Юлія Богута"

— ...Емілі стане восьмою в нашому колективі. Тому постарайтесь навчити її всього в короткі терміни. Сьогодні буде нова хореографія, а в кінці проженете всі попередні, щоб вона зняла на телефон та почала їх вчити, — розповідав Даніель, поки інші танцівники розминалися на підлозі. —  Мені вже потрібно йти. Сподіваюсь, Віл не запізниться сьогодні перший раз в житті.

Несподівані слова вдарили по барабанних перетинках. До чого він згадував "Катастрофу"? Будь-який фанат знав, що всю хореографію Граунд ставив сам. Чому тоді він йшов, залишаючи нас на когось іншого?  Сьогодні тренування буде під наглядом місцевого цербера? Поки я здавалася цими питаннями, двері зали відчинилися, впускаючи сонного чоловіка. Під його очима залягли глибокі синці, ніби він теж не спав усю ніч й запивав це чимось міцним. Довге волосся було ще мокрим, наче він щойно вийшов з душу. Пам'яті чорні спортивні штани та затерта футболка.  Відчуття, ніби він тут ночував. З чого б це?

Як тільки нога "Катастрофи" ступила на паркет, дівчата ніби по команді здійнялися та підійшли ближче. На відміну від їхньої реакції на Даніеля, Вільяма вони якщо не поважали, то щиро боялися. Так поводили себе не з чужим наглядачем, а скоріше вже з тренером...?

— Звали звідси, — стомлено гаркнув Вільям до Даніеля, викликаючи в мене щире здивування. —  Я сьогодні не в настрої дивитися на твоє лице. Твоє тренування завтра.

— Я представляв дівчатам Роуз, — холодно відповів він. — Між іншим, це мав зробити ти.

— Зараз рівно дев'ята. Я не винен в тому, що тобі зранку більше немає чим зайнятись, крім того, щоб тут тинятися. Вимітайся з моєї студії до біса, або сам став цю пісню! — гарчав чоловік, змушуючи моє серце злякано калатати.

— Іду-іду, психований, — посміхнувся Даніель та сунувся на вихід.

Вільям сполошив своє волосся на голові, скинув з себе спортивну кофту та повільно нахилився до колонок. Перед моїми очима опинилася широка мускулиста спина, на якій виднілися шматочки татуювання. Дівчата ніби по команді підхопилися, встаючи в лінію.  Я нервово скинула з себе куртку з кофтою та поспішила теж встати до них, з краю. Він не промовив ні слова. Не зробив жодного руху. Лише обвів усіх поглядом, натиснув на кнопку та став у початкову точку. По барабанних перетинках вдарила гучна музика, вириваючись м'якою гітарною партією. Я дивилась у дзеркало, як його долоня повільно потягнулася до шиї, охопила обличчя та намалювала ним квадрат в повітрі, торкаючись губ, перш ніж опуститись.

Так ось, хто ставив усі його танці...за ці декілька хвилин, я усвідомила це настільки чітко, що ладна була розцілувати Вільяма за те, що він дав мені спосіб завдати першого удару по Граундам. Я вже бачила ці заголовки в газетах...Мої очі помутніли від збудження та відчуття нестримного задоволення і я стала повторювати рухи за ним, викладаючись на повну. Це відчуття феєрії вартувало кожного кошмару.

______________________________________

Доброго ранку, любі маніяки. Як вам нова книга? Зізнавайтеся. Сподіваюсь, що Роуз дозволить вам помріяти про щось надійніше за "Його життя покарає". Бо не карає, як показує час. Сподіваюся, одного дня всі жертви побачать, як їхні кривдники лежать у землі.