Читати книгу - "Авіаційний гурток"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Марусю! Бабу Грибиху! Тетяну! Москалівну?..
Веселий чоловік:
- Люди добрі. Прошу вас слізно: беріть мою!.. Хай голови не гризе мені!
- Тетяну! Тетяну!..
Мало не силоміць випхали наперед високу, струнку молодицю, ту саму, що приносила хлопцям у майстерню горщик ряжанки. Засоромлена, червона, аж пасмо коси вибилося з-під очіпка, а очі сяяли сміливо й весело. До Петра:
- Ну, сину, коли гинути, то гинути разом. Що там не буде - полетимо!
- Оце так! Мати з сином... Оце молодиця!
Тим часом літун заохотив собі на допомогу кілька душ людей, школярів, нашвидку поясняв їм, як треба буде пускати аероплан. До матері й сина:
- Ну, тепер, сідайте! Сюди ось...- Вийняв годинника.- Без чверті чотири!
Тетяна, сідаючи, весело й схвильовано до людей:
- Ех, хоч раз у житті вирвуся з цього пекла! Прощавайте, люди добрі, не згадуйте лихом!
Кругом загоготіло:
- Це родимий літун! Вона й дівкою була угара!
- Гляньте, то їх прив’язують, чи що б то?
- Аякже, щоб часом перекидя не полетіли!
Матір і сина поприв’язували, наділи на голову шапки з довгими ушима, літун дав їм поради, як себе тримати під час літання, тоді заліз у аероплана, покрутив стернами й крикнув щось механікові. Той декілька разів повернув пропелер... Зашумів двигун, загув гвинт. Механік з допома-гачами вхопили аероплан, держали, як дикого крилатого коня, що поривався летіти...
- Пускати?..
- Заждіть! Заждіть! - наузбіч проштовхувався якийсь дід з мішком під пахвою. Кричить: - Купіть мені, коли вже таке, то, будь ласка, півпуда солі у Києві! Там дешевше, ніж у нашого Латки! Купите? Все одно дурно будете літати!
Сміються кругом, сміється літун, рукою махає - давай, мовляв. Дід кинув мішок, літун підхопив його, поклав на аероплан. Гукнув:
- Півпуда солі? Добре!
Перегукнувся знову з механіком... Крикнув:
- Пускай!
Пустили. Аероплан покотився по землі, одірвався од неї, помчав угору.
Глянув Петро униз - серце замліло.
Механік, люди, майдан, школа - все шугнуло вниз, як у провалля... І здається, що аероплан гуде, дирчить у повітрі на одному місці, а під ним тоне, летить кудись усе: і ліс, як бур’янець, і озеро, як чорна на штанах латка, і все село маленьке, як малюночок на папері.
XIII. У КИЄВІ
- Де це ми?
Кругом люди, гомін, сміх... Трава. Якісь будови...
Либонь, це той самий аеродром. Так ніби хтось могутній перекинув їх із села аж сюди... Встають, ноги тремтять. Літун гукає на когось:
- Автомобіль у нас вільний?
- А що таке?
- Після скажу...
Гуде автомобіль.
Сіли. Загув.
Летять мимо телеграфні стовпи, крамниці, будинки... люди піші, люди на возах... трамваї, височенні будинки.
Задирчав автомобіль. Став. Перед очима - скляні двері, над ними великими літерами:
СОРОБКОП.
Літун із дідовим мішком з автомобіля - у двері - сховавсь...
Дві-три хвилини - виходить із клунком. Крикнув автомобіль, мчить...
I вже перед очима знову аероплан...
Скілька хвилин і...
«Дрр...»
Затремтів птиця-звір, і вже внизу сади, як бур’яни, Київ, як невеличкий малюнок, менший, менший... зник...
XIV. ДІЛО БУДЕ
В селі не розходились люди, посідали коло школи, дожидали. Повільно гомоніли про міське життя, про сільське, про нові порядки. Позирали на небо, прислухались. Механік вийняв годинника, заклопотано заглянув у нього:
- Двадцять п’ять хвилин пройшло - час би вже...
- Так швидко?! - дивуються.
- Треба, щоб уже вертались,- певно, з тією сіллю забарились.
Жартували з дідом:
- Ні солі, ні мішка...
Аж ось один із школярів:
- Гуде...
Схопились з місця - всі на майдан, попіднімали голови вгору.
Дивляться, шукають у небі очима. Радісно:
- А он же й він!
- Де? Де? Ага! Бачу!
Підлітає аероплан, гуде радісно, весело, бадьоро... Виходять.
Обступили, оточили:
- Ну як? Ну що? Дуже страшно?
Петро й мати сміються, точаться, як п’яні:
- Як тепер чудно тут! Немовби й село не те...
Хтось згадав:
- А солі дідові, мабуть, не купили?
- О, я й забула - єсть.
Передають дідові клунок. Всі до того клунка:
- Гляньте! Справді! Де купували? Почім? Бачте, діду, це б пішки коли б ви доплентались до Києва?
Дід подививсь на аероплан, подививсь на клунок, подумав і до людей:
- А чи знаєте, що я вам скажу, люди добрі? Єй-право, мабуть, з цього діло буде!..
XV. УРОЧИСТІ ЗБОРИ
Перед тим, як одлітати, літун зайшов у шкільну майстерню. Там зібрався весь авіаційний гурток. Члени гурткової президії, Петро й Матвій, закінчили цієї весни школу, і на їх місце треба було обрати інших. Голова гуртка, Петро, одкрив збори. Озирнувся - нема секретаря.
- Секретар! Де ж секретар?
Андрій стояв осторонь, як чужий, чогось невеселий, задуманий.
- Я ж... виписався з гуртка,- стиха промовив він.
Всі якось про це вже й забули були, тепер згадали.
- Як же тепер? Другого вибирати? Чи, може, знову приймемо Андрія? Як ти, Андрію?
- Коли приймете знову, то я...
Загули:
- Прийняти! Прийняти! Він усе ж багато працював коло моделі. Він і моделю догадався, як пустити. Прийняти! Голосуйте!
- Заждіть, товариші,- спинив їх Петро.- Андрієвої заяви ще не розглядали наші загальні збори, і коли він зараз зречеться її, то нам не треба буде й голосувати, я так гадаю.
- Правда,- загули,- сідай, Андрію, на своє місце та більше так не роби!
Андрій, червоний і радісний, швидко сів на своє місце.
Одчинили збори. За почесного голову обрали товариша Миколу. Вітали його бурхливо, радісно. Подякувавши за честь, товариш Микола сказав промову, коротеньку, але щиру й гарячу. Він казав, що сьогоднішній день для нього справжнє свято, що в нього зростає певність і віра у розвиток, у велике майбутнє авіаційної справи у нашому краї, коли він дивиться на ці молоді, ще дитячі, завзяті обличчя. Казав: «Коли ви, діти, змогли вже в своєму селі порушити між дорослими селянами цю великої ваги справу, що ж зможете ви зробити тоді, коли набудете сили й знання й коли з такою любов’ю й завзяттям оддастеся справі авіації». Закликав поширювати свою роботу в школі і в селі, учитися, набирати членів, поширити в селі осередок допомоги авіації. Обіцяв держати з ними зв’язок, допомагати всім, чого буде треба. Радив тепер же накреслити план дальнішої роботи. Андрій відразу загорівся:
- Далі, я гадаю, нам треба збудувати справжній аероплан.
Всі засміялись.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Авіаційний гурток», після закриття браузера.