Читати книгу - "Фаренго. Ч. 1. Тінь попередника"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Своїх колеґ археолог побачив наживо лише під час посадки на «човник». До вильоту з Арпікрану їх готували кожного окремо, а на карантинній станції спілкування відбувалося винятково через TVC. І в ньому було більше дослідницької відстороненості, аніж бажання налагодити хоч якісь приятельські стосунки.
Поліцейський слідчий з Тіронії називався Рене Марков. Він, судячи з усього, зовсім не турбувався про косметичне маскування свого біологічного віку і вигляд мав цілком на свої п'ятдесят стандартних. Його рельєфне виразне вольове обличчя псували маленькі, рухомі й низько посаджені очі. Від цих очей на все довкола розбігалися хвилі занепокоєння. Погляд поліцейського ніби попереджував тих, котрі були поруч, плюс усі довколишні предмети: «Це вам тільки здається, що з вами все гаразд. Насправді все навколо дуже занедбане й усюди причаїлося зло». Марков мало розповідав про себе, але вже у першій TCV-розмові з археологом зумів детально розпитати його про дружину, друзів, університетських товаришів, а також про найближчі життєві плани. У спілкуванні тіронієць був простим і без понтів. Він багато жартував і з іронією згадував про свою небайдужість до дорогих звеселяючих напоїв.
З його слів Вольск зрозумів, що на Тіронії у Маркова залишилася дружина, двоє дітей і домашній працівник-клон, який жив з ними на правах члена сім'ї.
Ксенобіолог Ґвен Вей, на відміну від поліцейського, не залишала сторонньому спостерігачеві жодних шансів визначити, скільки ж стандартних років відрахував її глаймер[9]. Вона мала вигляд свіжої й доглянутої школярки, юної доньки арпікранських аристократів. Однак Вольск ще під час навчання в університеті бачив (і навіть вивчав) мережеві дайджести, у яких ішлося про участь Ґвен Вей в експедиціях двадцятилітньої давності. Іменем доктора Вей, зокрема, назвали бородавчату багатооку істоту, схожу на земну жабу. Доктор виявила її ще перед Війною у віддаленій Агрегації Білих Зірок.
Інформаційний дисплей над акваріумом з цими істотами, що його відвідувачі Арпікранського зоопарку рідко залишали без уваги, показував латинську форму їх назви: Bromosus vei — «смердючка Вей». Коли люди підходили до акваріуму, ці істоти агресивно стрибали на прозору стінку і плювалися оранжевою рідиною. Судячи з назви «жаби», лише товсте сапфірове скло акваріуму рятувало відвідувачів від специфічного запаху.
У розмовах з Вольском дослідниця інопланетної смердючки надала перевагу спілкуванню на загальні й гранично коректні теми. Вона також читала дайджести наукових досягнень археолога і висловила здивування, що вони жодного разу не зустрілися в коридорах Університету.
«Я б вас неодмінно запам'ятала, Алексе», — сказала вона, освітлюючи бездоганною посмішкою блідий екран монітора.
«А я тим більше, докторе Вей», — відповів він їй тоді, намагаючись доскочити такого ж ґламурного сяяння. Хоча й дуже сумнівався, що прекрасна й осяяна міжзоряною славою Ґвен Вей (цікаво, яка повна форма її імені — Ґвендолін, Гвінстер чи Гвінерва?) справді запам'ятала б його вельми стандартну зовнішність, зустрівши археолога десь між зграйками університетського планктону.
Марков натякнув, що ксенобіолога вважають довіреною особою і близькою подругою координатора управління «D» віце-адмірала Ланса Маккосліба. Управління «D» Служби Запобігання займалося захистом людства від шкідливих форм позаземного життя, і Вольск не побачив нічого дивного у тому, що керівник саме цього підрозділу Джи Тау тісно спілкується з одним із провідних спеціалістів з біології позаземних чудовиськ. Тим більше, що зовнішність провідного спеціаліста та рівень її сексуальності були, як на його смак, вартими уваги не лише якогось там «віце», але й одного із двадцяти трьох великих адміралів Імперії[10].
Коли контрактники перейшли із пасажирського відсіку човника до прозорої кишки транспортного коридору, Вольск опинився зовсім поряд із Вей. Виявилося, що вона не користується дезодорантами. Природний запах ксенобіолога виявився приємним, з легким відтінком чи то кориці, чи то репеленту, передбаченого гігієнічним набором офіцера-десантника.
«А чого ти ще очікував від адміральської коханки?» — запитання, яке він поставив собі самому, мало цілком риторичну природу.
— Алексе, й до чого ж це ти принюхуєшся, друже? — почув він баритон тіронійця.
— Кожна планета пахне інакше.
— Невже? Це має означати, що ти оце принюхуєшся до планети? Я правильно зрозумів? — у маленьких очах поліцейського прошмигнуло щось, схоже на веселу зацікавленість.
— Дізнавшись про запах, дізнаєшся про все, — підтвердив Вольск. Він саме роздивлявся транспортного робота. На Арпікрані всі роботи космодромного обслуговування пересувалися на членистих лапах, а тут все ще виробляли столітній ресурс допотопні колісні візки. Археолог поставив на візок свою валізу, а Ґвен поряд з нею — білий контейнер, прикрашений зірками і мечами — емблемами Джи Тау. Марков категорично не схотів розлучатися зі своїм багажем.
— Запахи бувають облудливими, Алексе — попередив він. — Складно пізнати за запахом щось нове, якщо, звісно, ти не професійний одоролог[11].
— Водорості, — сказала Вей.
— Водорості? — перепитав Вольск.
— Пахне водоростями. Вони тут розводять декілька різновидів для виробництва харчових синтетиків.
— На космодромі?
— Всю житлову зону обслуговує єдина система вентиляції. Місцеві не розподіляють повітря за контурами, економлять енергію і об'єми, — замість Ґвен Вей пояснив слідчий. — Напевно всі тутешні поселення просмерділи цими водоростями. Не Арпікран, зрозуміло… Бідність — страшна штука, Алексе.
— То це, як на вас, запах бідності?
— У нас на Тіронії така ж історія. І ще гірша. У нас вісім великих заводів молекулярного синтезу й такі ж суміщені вентиляційні контури. Іноді доводиться натягати маски і переводити житлові блоки на аварійне живлення. А резервне повітря утричі дорожче.
Вольскові стало незручно. Йому раптом здалося, що Марков його звинувачує. У чому? Авжеж, він народився на одній із комфортабельних Випереджуючих планет, а не в житловому куполі пропахлого водоростями малого світу. Але що з того? Так сталося поза його волею.
Та майже відразу археолог згадав, як сам свого часу заздрив жителям Землі і Аврелії, котрим випало небачене щастя жити під високим відкритим
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фаренго. Ч. 1. Тінь попередника», після закриття браузера.