Читати книгу - "Божий світильник. Куля для боса"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Так-так, — похопилася місіс Райнак. — Сару й
Ніколаса не чекатимемо!
Очі в Еліс трохи погасли. Вона зітхнула, подала товстунові руку, і всі рушили до їдальні.
Їли мовчки. Райнак налягав на страви, не залишаючи поза увагою й багатого вибору напоїв. Прислуги в цій сім’ї, судячи з усього, не тримали, тому місіс Райнак, пов’язавши фартух, ледве встигала подавати на стіл та прибирати порожній посуд і до своєї тарілки майже не сідала. Еліс помалу втратила рум’янець, на її обличчі знову проступив напружений вираз; час від часу вона застуджено кашляла. Посеред столу стояла гасова лампа, і Еллері здавалося, ніби кожен шматочок їжі відгонить гасом. До того ж місіс Райнак подала смаженину з баранини, а саме баранину він не любив. А із страв з неї найбільшу огиду в нього викликала смаженина. Торн їв мляво, не підводячи очей від тарілки.
Коли вони поверталися до вітальні, адвокат ухитрився відстати з Еліс і запитав її:
— Як ви себе почуваєте? Все гаразд?
— Мені якось неспокійно на душі, — поскаржилася дівчина.— Містере Торн, прошу вас, не думайте, що я ще дитина. Тут діється щось дивне. Краще б я...
не приїжджала.
— Я вас розумію,— мовив Торн. — І все ж таки наш приїзд був конче потрібний. Якби була можливість вас від цього звільнити, я б нею скористався. А залишитися в тому жахливому барлозі по сусідству ви б, звісно, теж не змогли.
— О ні! — здригнулась Еліс.
— Немає й готелю на багато миль довкола. Скажіть, міс Мейх’ю, хтось із цих людей...
— Ні-ні. Просто я не можу їх зрозуміти. Мабуть, це розгулялась моя уява. Та ще такий холод... Містере Торв, ви не проти, якщо я піду спати? Завтра в нае буде дог сить часу поговорити.
Торн легенько потис дівчині руку. Еліс, вдячно усміх-нувшись, вибачилася, цмокнула в щоку Райнака й у супроводі місіс Райнак пішла нагору.
Тільки-но чоловіки знову всілися перед каміном і за-курили по сигареті, як надворі почулися кроки.
— Мабуть, Нік,— висловив здогад лікар.— Де це його носило?
На порозі постав юний велет у мокрих черевиках і з сердитим виразом на обличчі. Він недбало кинув: «Привіт!» — і підійшов до каміна погріти свої великі, червоні в холоду руки. Не звертаючи уваги на Торна, хлопець лише мимохідь глянув на Еллері.
— Де ти ходиш, Ніку? Сядь поїж!
— Я поїв перед вашим приїздом.
— Де ти пропадав?
— Тягав дрова для каміна. Ви ж самі про це не подбали.
Розмовляв Кейт не вельми чемно, одначе руки в нього, як помітив Еллері, тремтіли. Дивно. Його манери не виказували в ньому наймита, і все ж він був наймит.
— Пішов сніг,— сказав Кейт.
— Сніг?
Всі попідходили до вікон. Місяця не видно було. По шибках ковзали великі лапаті сніжинки.
— Пішов сніг,— зітхнув Райнак, і від того, як він це промовив, в Еллері закололо в потилиці. — Біла пелена вкриває гори, ліси, річку, небо й будиночок у кінці саду...
— Ви просто як селянин, докторе, — зауважив Еллері.
— Я люблю природу в її розбурханому стані. Весна — для легкодухих. Важливі справи вирішуються зимою. — Райнак обійняв Кейта за плечі, — Усміхнись, Ніку! Хіба ж немає Бога на небесах?
Кейт мовчки скинув з плеча господареву руку.
— А, ти ж іще незнайомий з містером Квіном! Квіне, це — Нік Кейт. А з містером Торном ти вже знайомий.
Кейт коротко кивнув головою. ‘
— Ну-ну, мій хлопче, веселіше! Ти надто вразливий, і в цьому твоя біда. Давайте вип’ємо! Хвороба нервів — інфекційна.
«Нерви!» — похмуро подумав Еллері. Він нутром відчував якусь таємницю, і це болісно точило йому душу. Торн сидів напружено, немовби його скували спазми; на екронях у нього повипивалися шнурочки жилок, на чояі виступили краплини поту. Згори не долинало жодного звуку.
Райнак підійшов до буфета й почав діставати пляшки — джин, гіркі настоянки, горілку, вермут. Він вмішував напої і без упину говорив. У його голосі вчувалося приховане хвилювання. '
«Прокляття, що ж тут усе-таки діється?» — запитував себе Еллері.
Кейт розносив коктейлі. Еллері поглядом попередив Торна, і той, зрозумівши, легенько кивнув головою. Вони зробили по два ковтки й відставили склянки. Кейт пив склянку за склянкою, так, ніби хотів про щось забути.
— Так буде краще,— всміхнувся Райиак, сідаючи в крісло.— Без жінок, біля каміна, зі склянкою в руці. Життя стає майже стерпним.
— Боюся, що зіпсую вам настрій, — озвався Торн,— але я збираюся зробити його нестерпним.
— Ну-ну, — примружив очі Райнак. Він обережно відсунув з під ліктя карафку з бренді й схрестив на животі короткі товсті руки. В очах у нього з’явився сталевий блиск.
Торн підійшов до каміна і, стоячи до всіх спиною, заговорив:
— Я тут захищаю інтереси міс Мейх’ю, містере Райнак. Тільки її інтереси. Сільвестр Мейх’ю помер минулого тижня надто раптово, очікуючи свою дочку, якої не бачив майже двадцять років — відколи розлучився а її матір’ю.
— Все правильно.
— Містере Райнак,— обернувся Торн,— ви лікували Сільвестра Мейх’ю понад рік, до того дня, коли він помер. На що він хворів?
— На багато що. Але нічого надзвичайного. А помер від крововиливу в мозок.
— Так ви записали в свідоцтві про смерть,— проказав адвокат, нахилившись уперед.— Але я не цілком певний, що ви написали правду.
— Чудово! — глянувши на нього, ляснув себе по боках Райнак. — І це про мене, з моєю вдачею! Ви, Торне, хоча на вигляд і немічні, але здатні на багато що. — Широко посміхаючись, лікар обернувся до Еллері. — Ви чули, містере Квін? Ваш колега звинувачує
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Божий світильник. Куля для боса», після закриття браузера.