Читати книгу - "Право на пиво"

— Оболонь!

Пепе ледве не вронив суміш.

— Що таке?

Ми обоє втупилися у Сервесера-молодшого. У того на обличчі сльози змішалися з пивом; абсолютно щасливий, він простягав до нас долоню, на якій зблиснула зеленим якась маленька штучка. Очі спадкоємця сяяли дивним вогнем.

— Тут знайшов, на підлозі! Наше пиво, — з невимовною ніжністю проказав він. — Наше пиво, «Оболонь», ось знак!

Я узяв шматочок металу — то була кришечка від пляшки. На ній витонченими візерунками було намальовано складний герб із написом довкола: «Оболонь».

— Пепе! — скрикнув я, почуваючись найрозумнішим з людей, — Пепе, адже це не дієслово! Це, власне, є пиво!

Але то було вже зайве — Пепе щосили змагався з Озиприншем. Клятий дідуган, який лежав досі чи не замертво, мабуть, вирішив, що його намагаються отруїти, не чекаючи, доки прийде остання година. Він пручався, як гадюка, пускав слину, кашляв, але ми таки запхнули ліки йому у пельку. Перший ковток пива влили з ложечки.

Що тут почалося!

Озі ламало в корчах, плющило, зав’язувало у неможливі вузли і знову відпускало, але, зрештою, все скінчилося добре. Йому повернуто було юний вік, а разом з тим — невиправну схильність до безглуздих пригод, у чому всі ми невдовзі переконалися, і від чого Озі ще не раз страждав сам.

Я щасливо здихався небезпеки бути звільненим за пособництво, до того ж магістр Оглоблішвілі запросив мене у «Нотатки Божевільного» — художником по машкарах.

Сирота Сервесер зробив у кришечці дірку і носив її на грудях як оберіг.

А от про те, як Пепе Гарута владнав свої справи з легковажною сільфою Брю, які наслідки мало перебування у нашому коледжі спадкоємця Сервесерів Роздолянських, яка доля спіткала кінець кінцем Фізорга бен Удама — про все це розповідаю я не тут і не вам, оскільки є ще Історія Третя, Четверта, П’ята… й по тому далі буде.

Далі буде, доки не скінчиться пиво.

Моєму братові Ігорю, великому шанувальникові пива «Оболонь» у день його двадцятишестиріччя.

— Хмм… Оболонь? — з сумнівом повторив Командор і погладив лівий підлокітник крісла. Потім посунувся праворуч і погладив правий підлокітник. Неможливість виконати обидві ці елементарні дії одночасно трохи дратувала.

— Так, «оболонь» чи «оболоня», — підтвердив ксенолінгвіст. — Місцева морфологія допускає обидва варіанти написання.

— Хмм… Шкода, що ми не уточнили правильний ще при першому аудіовізуальному контакті. Ще місяць тому я нізащо б… — Командор зітхнув. — Правду кажуть, що досвід полишає нас із віком. І що ж являє собою ця сама «оболоня»?

— Поки неясно. Але Ерік Очі-й-Вуха з хвилини на хвилину має завершити сканування планетарної ноосфери у пошуках інформації. А ось, до речі, й він.

Двері командорської каюти безшумно ковзнули убік, і на порозі з’явився Ерік. Він провів долонею по збуджених очах; обережно, немов боячись обпектися, поторкав мочки палаючих вух — і пояснив зніяковіло:

— Це варварська планета, мій принце! Схоже, тут не чули про вікові цензи на інформацію. Все, що завгодно, — у вільному користуванні. Навіть… Навіть… — губи його затремтіли.

— Заспокойтеся, мій друже, — мовив Командор. — Я розумію глибину вашого потрясіння. Що поробиш, у нашому становищі вибирати ні з чого. Хто б не простягнув нам руку допомоги, ми повинні прийняти її з вдячністю. Навіть від варварів. Але скажіть, Еріку, чи вдалося вам пролити світло на проблему, яка нас цікавить? Що таке «оболоня» і з чим її їдять?

— Оболонь, — виправив Ерік і знайшов у собі сили прямо глянути в очі принца, світло-блакитні, в обрамленні дрібних напівпрозорих війок. — Та її не їдять, а п’ють. Наскільки мені вдалося з’ясувати, так називається сорт пива.

— Пива? — здивовано повторив Командор. — Що таке «пива»?

Інформаційний суперсенсор на прізвисько Очі-й-Вуха зам’явся.

— Це не так просто пояснити. За одними джерелами пиво є алкогольним напоєм. За іншими воно не підпадає під чинність закону про рекламу алкогольної продукції і придбати його може хто завгодно. Навіть… Навіть… — він опустив голову на груди, і плечі його дрібно затряслися.

— Ну, — поквапив Командор. — Будь ласка, візьміть себе в руки.

Ерік стиснув пальці в кулак, зробив глибокий вдих і випалив у пориві запеклої рішучості:

— Особи, які не досягли вісімнадцяти років, — потім підняв голову й додав у виправдання: — Не подумайте, мій принце, що я спотворюю факти. Конкретно це місце я просканував разів десять!

— НЕ досягли? — неголосно ойкнув ксенолінгвіст. — Не «ті, що досягли», а ті, що «НЕ досягли»? Свята Короно, це справді варварська планета!

Командор не взяв до уваги його голосіння. Він почухав кінчик носа і спробував наморщити чоло, але, звичайно ж, не зміг цього зробити з цілком зрозумілих фізіологічних причин.

— Алкогольний напій? — промурмотав він. — Закон про рекламу?

— Я ж казав, що це непросто пояснити, — нагадав Ерік, ледь не плачучи.

— А втім… Немає часу розбиратися. Хвилина зволікання може коштувати життя! Але чи вдалося вам з’ясувати основне? Де знаходиться ця загадкова «оболонь»?

— Так, мій принце. Вдалося. Ось вона.