Читати книгу - "Плетиво (Збірка віршів)"

Як дерева на голій вирубці, як трава. І не раз, не два». Він співає мені, співає, мотив пливе. Той, що всі і завжди підхоплюють із давен, той, що в серці до смерті, як фото в записнику — від утрат і брехні, наклепу, отрут і куль, від того, що колись вполює усіх живих. * * * Був простий, як старе кресало, як та зима, як оцей кашкет. Він казав, хто не йде на ризик – живе дарма, а на світі багато прекрасного вже нема, і що є – гірке. О, я був захоплений, я його поважав, я світився ним. Він шикарно лаявся, мав при собі ножа, майже кожного разу чимось мене вражав, аж допоки зник. Я не знаю, чи захід сонця тоді кровив, та була війна. Він стріляв, закривав собою, копав рови. Він загинув і став – статистика для новин, що летить у нас. Проклятущі мережі доносять у літній день новину, де його нема, із його «ніде». І дивлюсь я, не дуже притомний, у кпк… і краса гірка. * * * І ніби в світу більш нема половин. Усе розколото вщент. Я прокидаюсь і шукаю новин, не попадаю в планшет. І ще удосвіта шукаю новин, і ще шукаю, і ще. І кожна ніч, немов десяток ночей, і кожен день, як та вуглинка, пече. І потім ти уже не дуже і ти. І блок-пости, блок-пости… Майже лицарський романс Це початок. Бере він меч, підіймає щит. А на щиті намальовано щось таке. Наче дракон і птах. За вікном дощить, У центрі міста – хресна хода і пікет тих, що за спасіння безпомічних тюленят, тих, що кажуть, мовляв, король наш – тупа свиня, і ще одного такого підстаркуватого пня. І хтось на вежі яскравий прапор підняв. Вона йому каже: «Господи, поможи!». Але він не бог – і навіть близько не бог. В сусіда є лавка й лампа, а в лампі – джин, та магія не врятує уже обох. «Нехай ми будемо прохолодні чи ще нестерпні, двадцять років у шлюбі, і я – еталонне стерво, нехай у нас іще щось маленьке росте, бо я не можу без тебе, ніяк не можу без тебе». Він усміхається, бо ці слова йому личать. Він плаче в своєму серці, бо він же лицар. Ідуть по троє, ідуть