Читати книгу - "Історія Юхима"

Я чудово розумів, що неможливо довгий час перебувати у невідомості. Рано чи пізно все стане на свої місця, а правді у вічі все одно доведеться поглянути, навіть якщо це принесе сильний біль. Я зітхнув, як старець, потягнувшись угору, а потім хутко скинув ковдру, натягнув штани, одягнув зелену сорочку з довгим рукавом і попрямував до вмивальника. Усі ранкові процедури я навмисне розтягував, наче сподівався, що усе само по собі розтане та розв’яжеться. Але доля лише терпляче чекала від мене кроку. Це повинен бути рішучий, впевнений крок, інакше бути не може.

Я витерся рушником, повернувся в кімнату і тоді вже вирішив: пан або пропав, все або нічого. Відкривши меню на айфоні, я подивився на сьогоднішню дату: восьме червня. І чому це мене зовсім не дивує? Мабуть підсвідомо я здогадувався, що аномалія з часом – це не випадковість. В моєму випадку відбулося щось надприродне, настільки ірраціональне та складне, що це не можливо було вкласти в обмежений людський розум і знайти усі прості пояснення. Ні, пані та панове, цей прикрий випадок може і не безнадійний, але вже точно паскудний. Від нього лише стає лячно.

Під час своїх роздумів, до кімнати повернувся Петро. Він почав ранкову гімнастику: розтяжки, присідання, різні повороти корпусом, качання пресу, а на останок він почав відтискатися від підлоги. Це мене трохи відволікло, бо я завжди заздрив людям, у яких є сила волі та бажання займатися своїм здоров’ям, тримати себе у чудовій формі, а головне байдуже ставитися до цигарок та алкоголю. Скільки себе пам’ятаю, усі мої спроби зайнятися гімнастикою та фізичними справами закінчувалися трохи пізніше, ніж вони, власне, починалися. Тому, не дивно, що я мав худорляву, зовсім не спортивну фігуру, а біг на уроках фізкультури у мене викликав шалений ритм серця і таку втому, що дистанцію на кілька кілометрів я не міг подолати. А смаління сигарет ще додавало сильний кашель вранці.

– Чого це ти скис, наче наївся кислих помідорів? – спитав Петро у перерві між підходами в відтисканні.

– Та оце голову всякими дурницями забиваю.

Він уважно на мене подивився.

– То займися фізичними вправами. Будь-яка дурниця вийде з голови. Хандра буває лише у ледацюг, хто нудьгує цілими днями. Знайди собі справу. Спортом займися чи вчи відповіді на білети до іспиту.

– Краще прогуляюся, – відповів я, несподівано прийнявши це рішення, яке промиготіло у голові в останню мить.

Навіть не поснідавши, я чимдуж вискочив на вулицю.

2

Прогулюючись проспектом вздовж височезних будинків, одиноких дерев, я занурився у невеселі роздуми. Навіть увесь місцевий шум – цей гуркіт трамваю, шум автомобілів, окремі вигуки перехожих, гавкіт собак – не могли стати мені на заваді і все більше віддаватися міркуванням, занурюючись у власне «я», що було сховане за сімома замками у надійному і хитросплетеному лабіринті душі. Моя внутрішня імперія була бездонною, як океанський простір і тримала у собі купу всіляких загадок, частину з яких я б ніколи б не захотів дізнаватися. Зараз переді мною постало одне-єдине питання, що стало квінтесенцією мого існування на цей період. Що слід робити далі? Вже два дні я плив у часовому потоці річки, але цей напрямок був проти загальної людської течії. Тобто усі жили нормальним життям, очікуючи наступного дня, а в мене було усе навпаки вчорашній день починався завтра. Така нісенітниця могла трапитися хіба що з божевільною людиною, адже наукових пояснень немає усім паранормальним явищам.

Що робити і хто винен? Класика жанру, прямо по Чернишевському. Якщо перше питання ще можна більш-менш розв’язати чи принаймні спробувати прикласти героїчні зусилля у правильному напрямку, то друге взагалі залишається відкритим. Моєї провини точно немає у тому, що відбувається. Власне, відбувається щось дивовижне, таємниче, що вже давно вийшло за тривіальні рамки світосприйняття, тому мені залишається лише коритися долі і сподіватися, що вдасться міцно триматися на ногах.

Закуривши цигарку, я вирішив детально зупинитися на першому питанні, а про друге забути на довгий час, відправивши його у далеку шухляду своєї пам’яті. Гадаю, мені залишається лише жити далі, незважаючи на усі аномалії з часом. Ну дійсно, який у мене є вибір? Лише сісти у крісло в театрі і уважно спостерігати за сценою, де відбувається життєва драма. Чорт, але ж так збожеволіти можна? Кожного дня прокидатися з думкою, що ти повертаєшся все далі і далі назад у часі. Усі родичі, товариші, друзі та знайомі живуть собі спокійно, навіть не підозрюючи, що з Юхимом трапилася така негода. А може, я дійсно хворий, га?

Зізнаюся мені стало так незатишно і моторошно від останньої думки, що виникло лише цілком природне бажання нализатися у найближчому генделику дешевого пива і такої ж дешевої та паленої горілки, а потім завалитися десь дрихнути кілька годин, розповсюджуючи навколо себе важке проспиртоване повітря, від якого навіть мухи будуть падати п’яні. Проте, розум зупинив мою гарячкуватість. Безумство, яке засліплює – то прерогатива юності. На жаль, я чудово розумів, що пияцтво у такому випадку – це рити собі самому яму. Це не вирішить моєї проблеми, а лише більше усе ускладнить, коли я прийду до тями і буду страждати від тяжкого похмілля. Тим паче, я ніколи не напивався сам, а в усіх студентських компаніях завжди намагався знати міру, хоча іноді доходив до веселого та пофігістичного стану, коли на всі проблеми стає байдуже. Цього разу зусиллям відкинув усі безглузді думки про Джона – Ячмінного Зерна і повернувся до первинних роздумів власного буття.

Отже, пане Юхиме, як слід жити далі? Кілька хвилин до моєї голови не приходило жодної продуктивної думки. Я вже просто йшов вулицею, ні про що не думаючи, аж раптом дещо замиготіло на задньому плані свідомості, подаючи сигнали. Припустімо, усе залишається, як є. Нехай, для мене час йде у зворотному напрямку, але ж у цьому мусять бути плюси. Наприклад, минулий екзамен тепер вчити не потрібно, бо я його вже здавав і тепер варто лише скористатися в черговий раз шпорами, пам’ятаючи навіть номер екзаменаційного білету. А ще я тепер знаю багато подій заздалегідь, що вже відбувалися зі мною раніше, але тепер вони лише мають відбутися знову. Господи, як подумаєш про усі ці негаразди із часом, то можна одуріти і потрапити у шосту палату до психлікарні.

3

Під час самотньої літньої прогулянки по Ботанічному саду у студентському містечку, у моїй кишені заграла мелодія мобільного телефону. Я неохоче витягнув його на