Читати книгу - "Прощавай, рудий кіт"

Коли вони від'їжджали, бригадир, що спочатку часто лаяв усіх за залишену в полі картоплю, похвалив їх.

— Зоставайтесь краще тут, допоможіть нам, старим, закінчити роботу, — усміхнувся він.

Харрі вважав, що це гарна думка, тільки ж ота бісова школа…

— Ну, закінчите школу, приїжджайте…

Всі охоче згодились. Та, звісно, ніхто цього не сприйняв серйозно, і старий бригадир теж.

— О, це просто жарт… — сказав він. — Ніхто від вас цього й не вимагає, ви діти міста… Але поясніть, чому наші діти тікають із села? У нашому колгоспі молодих на пальцях можна полічити. Що вони шукають у місті? Чи у нас немає роботи?

Ніхто не зміг відповісти.

Опівдні вони виїхали. Дівчата стомились і жалілись на головний біль. Хлопці співали застільну пісню, спочатку сидячи, потім стоячи і ще раз, вибравшись на лавки. Під лавки не полізли[4], бо підлога у машині була брудна.

Аарне також підспівував. На Еду він не глянув ні разу.

— Ну як, герої праці, як ся маєте? Ще живі? — спитала тітонька Іда і лукаво усміхнулась.

— Як бачиш, — відповів Аарне.

— Все гаразд. Отже, наша батьківщина ще процвітає.

Тітонька Іда мала почуття гумору. Вона завжди підкреслювала, що це давній гарний естонський гумор.

На столі була велика біла скатертина. У вазі стояло кілька побляклих айстр, поруч з вазою лежала загорнута в папір книга. Аарне розкрив її. Альберт Ківікас. «Імена на мармуровій дошці».

Тітонька Іда помітила це і порадила:

— Прочитай, гарна книжка.

— Дякую, вже читав.

— Знаєш, Аарне, ти повинен більше вивчати історію нашого народу. Якось я переглядала ваш підручник з історії. Чого ви можете з нього навчитися? Чого? Боже мій! І що там можна читати? Якісь дурниці… О молодь, молодь, що ви знаєте… А ви ж естонці…

Тітонька Іда покликала:

— Ліндочко, йди-но сюди!

Тої ж миті з сусідньої кімнати увійшла Лінда.

— Чи знаєте ви, коли річниця Естонської республіки?

Лінда дивилася дуже щиро, але відповісти не могла.

— Я точно не знаю…

— От бачите! Бачите тепер, любі діти! — торжествувала тітонька. Потім стала серйозною, майже сумною. — Це треба знати, про це треба пам'ятати, інакше ніякої надії на те, що у вас прокинеться національне почуття!

— Мені не треба ніякого національного почуття, — сказав Аарне од вікна.

Лінда перелякано глянула на тітоньку, але та не розсердилась, тільки мовила дуже тихо:

— Якби це почув твій батько, Аарне…

— То що?

— Твій батько загинув за свободу Естонії…

— Мій батько служив у німецькому війську. Але його забрали силою. Скажи, що я маю робити з цим почуттям?

— Твого батька, Аарне, вбили у Чека. Ти нічого не знаєш. Твій батько пролив свою кров за свободу Естонії, чуєш! А ти…

— Тоді був Сталін, — закричав Аарне.

— Дитино, ти нічого не знаєш. Мене теж допитували. В чому була моя провина? Ніхто не спитав мене про це, розумієш. Я лишилася вірною своїй вітчизні, і це була моя провина, Аарне… Ти не пережив того, що пережив твій батько, ти не розумієш…

Аарне відчував, що задихається. Як страшно! Він знав тільки те, що його батько помер, більше нічого. Смерть батька це смерть батька. «Можливо, краще було б, щоб він помер?.. А я хочу жити. І жити правильно!» — намагався себе заспокоїти Аарне.

Раптом він рвучко одчинив вікно. Вітер увірвався до кімнати, захилиталися фіранки, і ожив на стелі пожовклий шмат шпалери. Аарне обернувся до Лінди:

— Чому ти не була у колгоспі?

— Лінда помагала вдома копати картоплю. Вона любить свій дім, — відповіла тітонька Іда замість Лінди. — Але чому ти нічого не кажеш на моє запитання? Як це так, що в тебе немає національного почуття, якщо твій батько загинув за свою націю? Чи у тебе немає нічого святого?

— Замовкни! — несподівано грубо обірвав Аарне. — Досить про це, чуєш!

Тітонька Іда від несподіванки заціпеніла. Губи їй почали тремтіти. Жахливо, коли стара жінка плаче. Витираючи сльози руками, вона повторювала одну й ту ж фразу:

— Як ти зі мною розмовляєш! Як… ти… зі мною… розмовляєш…

Аарне вже шкодував, що завдав болю старій жінці. Хоча б вона ще щось сказала чи принаймні підвела голову… Аарне попросив би пробачення… Але тітонька плакала і не підводила