Читати книгу - "Пелле Безхвостий у школі"

— То ви спекалися тих лихих котів? — спитав Пелле.

— Так, нарешті спекалися, — відповів чорний кіт.

— А як? — поцікавився Пелле.

— Дуже довго розповідати, — відповів кіт. — У кожнім разі вони тепер далеко, і нам треба пильнувати, щоб знов не повернулися. Та біда в тім, що кілька данських котів, ставши на їхній бік, допомагали чужинцям здіймати колотнечу. Ми називаємо їх кіссінґами[3] і, на своє щастя, майже всіх половили, хоча один і досі на волі. Його звати Серен Серенсен.

— А тебе як звати? — спитав Пелле.

— Єспер, — відповів кіт і зі скрипом позіхнув.

— А мене Пелле, — відрекомендувався Пелле.

— А те, що я розповів, тобі може згодитися, — мовив Єспер. — І дослухайся до моєї поради: якщо здибаєш десь Серена Серенсена, то будь із ним обережний.

— Напевно, він схожий на лиходія Монса, — сказав Пелле.

— Ти, може, хочеш трохи оглянути місто? — спитав Єспер.

— Залюбки, — зрадів Пелле. — Мені кортить побачити ті flöde, чи як ти там казав звуться по-вашому вершки?

— Це головна вулиця, що зветься Стрегет, — сказав Єспер. — Вона в’ється, мов гадюка, поміж площею Ратуші та Новим Королівським Майданом.

— А та гадюка часом не кусається? — спитав Пелле.

— Та ні, — відповів Єспер. — Але гляди, щоб люди не відтоптали тобі пальців.

— Що то там за крамничка? — поцікавився Пелле.

То був автомат. Люди кидали в шпарину монету, а з крана в склянки наливався сік.

— У них немає молока або вершків? — пошепки спитав Пелле.

— Ні, тут немає, — відловів Єспер. — Але як прийдемо до пана Расмусена, то, мабуть, кожен із нас отримає блюдце вершків.

— Хто такий пан Расмусен? — спитав Пелле.

— Власник крамнички на вулиці Дроннінґен Тверґаде, — відповів Єспер.

— Ти хочеш сказати на Дроттнінґен?[4] — перепитав Пелле.

— Раз я кажу Дроннінґен, то так воно і є, — відрубав Єспер. — До речі, пан Расмусен — придворний королівський постачальник.

— А що то означає? — поцікавився Пелле.

— А то означає, що Амалія з замку Амалієнборґ, цебто одна з тих кицьок, які мешкають у королівському палаці, щодня навідується до пана Расмусена пити flöde. Може, нам пощастить її там здибати. Але пам’ятай, що вона дуже вродлива, тож тобі треба буде їй поклонитися і опустити хвоста, якщо ти… ага, ну, звісно, тобі, напевно, досить буде поклонитися!

Новий Королівський Майдан був широкий і гарний, а посеред нього стояв кінь, на якому сидів король. Пелле хотів зловити якогось горобчика, та в нього не вийшло.

— Ти ба, які ці данські пташки моторні, — сказав Пелле й облизався.

— А може, то шведські коти такі неповороткі, — засміявся Єспер.

Вони дійшли до вулиці Дроннінґен Тверґаде й побачили на тротуарі дядька, геть схожого на колобок. Він тримав руки за спиною, його живіт облягав білий фартух, за вухом у нього стримів олівець, а на щоках кучерявилися вуса, що звалися баками. То був пан Расмусен: він стояв надворі, виглядав покупців і насвистував щось веселеньке.

— Ми з ним добрі приятелі, можеш мені повірити, — похвалився Єспер перед Пелле.

І, здається, так воно й було, адже як тільки пан Расмусен побачив Єспера, то схилився до нього й погладив. А як зворушливо було дивитися, що такий дядько-колобок, як пан Расмусен, зробив неймовірне зусилля і схилився, аби лише погладити маленького котика! Пан Расмусен погладив ще й Пелле, а потім сказав, що дасть їм flöde, і відразу ж у його невеличкій затишній крамничці з’явилися вершки.

Коли Пелле з Єспером їх наминали, зайшла третя кицька — Амалія з замку Амалієборґ. Вона була надзвичайно чиста, а на шиї мала нашийник кольору данського прапора, на якому висіла блискуча медаль.

Пелле вклонився так, що доторкнувся головою підлоги.

— Добридень, мої маленькі друзі! — привіталась Амалія. — О, яка спека, яка спека! А тут у пана Расмусена так прохолодно й гарно, так прохолодно й гарно!

— Вона має звичку повторювати слова, — шепнув Єспер до Пелле. — Це щоб ніколи не було тихо. Амалія обожнює правити теревені.

Єспер на повен голос запитав:

— Пані Амаліє, бажаєте трішки flöte?

— Ні, дякую, ні, дякую, — відповіла Амалія. — Сьогодні в палаці мені дали дуже багато flöte, сьогодні в палаці мені дали дуже багато flöte… Ну, а ви ще не зловили Серена Серенсена? Ви ще не зловили Серена Серенсена? — спитала Амалія у Єспера.

— Мені шкода, пані Амаліє, але він і досі на волі, — відповів Єспер. — Він щоночі міняє підвал.

— Глядіть же, щоб ближчим часом зловили, щоб ближчим часом зловили, — сказала Амалія. — Бачиш цю медаль? Цю медаль? — раптом звернулася вона до Пелле.

— Та-ак, — відповів Пелле. — Красива медаль.

— Мені її вручили за вміння ловити королівських щурів, королівських