Читати книгу - "Бабусі також були дівчатами"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Отже, Ліза всунула в дисковод плеера свій улюблений диск і дістала з охфордського словника лист від Валерія до невідомої Лізи Королько. Що ж таке відчула Аліса про ту Лізу? І де вона зараз, та Ліза Королько, якій доля послала таке кохання — зарано, але багатьом його не посилають узагалі? І хто вона, — подруга юності бабусі? Чи давня подруга Марусі? Ліза відчувала: хто б не була та дівчина, яку так палко покохав Валерій із Одеси — і, певне, покохав взаємно, — її історія тісно пов’язана з таємницями дому Розумовичів. Саме Розумовичів. Бо з Лисюками все зрозуміло. Минулого літа Ліза з батьками їздила до Хмельницького на золоте весілля татових батьків, яке збіглося зі срібним старшого татового брата Юрія — у родині було четверо дітей, і лише молодший, Михайло, став науковцем та перебрався до Києва. Про кого з татових родичів не спитай, про всіх охоче відповідають, показують фотокартки, можуть навіть розповісти про ті родини, з якими поріднилися. А в родині Розумовичів — Ліза це помітила давно, ще до того тижневого спілкування з Марусею перед її смертю — є заборонені теми, про які краще було не говорити, щоб не прогнівити бабусю або Марусю. А заодно й маму. Бо вона навчилася не сердити бабусю, уникати гострих розмов із нею. Робити по-своєму потихеньку.
І ось настав час, коли Лізі стало просто необхідно з’ясувати все про підводні течії своєї родини. Зрештою, вона дуже хоче написати те есе для часопису «Молода еліта України». Можливо, якісь таємниці лежать на поверхні. І потрібен співрозмовник, щоб із ним проговорити все це. Таким співрозмовником для Лізи стала Аліса. А тут бабуся так невчасно обмежила їхнє спілкування.
Ліза ледве дотерпіла до неділі. Вечорами, коли бабуся бувала вдома, Аліса боялася ходити до Лізиної кімнати. А поки бабусі ще не було, не було вдома й Лізи, яка ходила на юнацькі наукові секції й поверталася значно пізніше, ніж приходила зі школи Аліса.
Коли Ліза поверталася додому зі своїх наукових секцій, Галина Андріївна годувала її на кухні, після чого дівчинка, яка вже валилася з ніг, півтори години спала у своїй кімнаті. А потім сідала за уроки, і бабуся навіть не зачиняла дверей свого кабінету, щоб контролювати коридор: чи не пішла дочка економки до кімнати її онуки.
Одначе дівчатка встигли домовитися про те, щоб на вихідні піти на прогулянку на Володимирську гірку. Від їхнього будинку до цього славетного київського парку дуже близько. Не треба нічим їхати, можна дійти пішки за п’ять хвилин. Не працювати у вихідні, лише читати книжки й ходити на прогулянку або до театрів — правило родини Розумовичів-Лисюків. Інакше не зможеш працювати протягом тижня. Ліза зробила уроки на понеділок у п’ятницю ввечері, щоб не сидіти ввечері в неділю. А зараз такий чудовий весняний день! Аліса вже чепуриться перед величезним свічадом у передпокої — свічадо старовинне, у важкій рамі, але тато зумів модернізувати його, почепивши вгорі тоненьку люмінесцентну лампу. Аліса стала навшпиньки, ввімкнула ту лампу, накладає на губи прозорий блиск. Ліза на честь вихідних і хорошої погоди навіть не заплела косу, тільки одягла обруча на голову.
— Як тобі класно, — каже Аліса, — завжди ходи так! А зараз біжімо, на нас чекають! — Ліза витягає мобілку, набирає номер і весело каже:
— Костику, ми вже готові! Чекай нас біля «Кофі-хаузу»!
Ліза весь тиждень мріяла, як вони говоритимуть з Алісою про таємниці дому Розумовичів. А Ліза так підвела її! Який іще Костик? Поки дівчата спускаються сходами, Ліза ображено мовчить. Але потім бачить привітного Костика і трохи забуває свої образи.
Костик високий, чемний, вочевидь, на рік чи два старший від дівчат. Коли вони вирушають у бік Володимирської гірки, він стає посередині, підтримуючи обох дівчат під лікті. По дорозі вони говорять про погоду, Ліза й Костик трохи розповідають про себе. А потім, коли вони дісталися до альтанки й зупинилися над Дніпром, мовчки дивлячись у спину святому Володимиру, Аліса заговорила:
— А тепер, Лізо, можемо продовжити розмову, яку кілька днів тому перервала твоя бабуся.
— Аліско, я розповідала про це лише тобі! Якби знала, що ти про це ще комусь розповіси, я б ніколи з тобою таким не ділилася! Так подруги не роблять!
— Лізо, але ж це Костик! Я ж тобі розповідала про нього! Це мій найкращий друг! Він буде і твоїм другом!
Про Костика Аліса згадувала раніше лише те, що він не ходить на дискотеки, йому не дозволяють батьки, що його мама акторка, а також те, що він чомусь не хотів цілуватися з Алісою, хоча нагоди траплялися неодноразово.
Це не переконало Лізу, ніби Костику можна довірятися. Згадалися Марусині слова:
— Ніколи не розповідай стороннім про те, що трапляється у твоєму домі! Не вимітай сміття з хати! Запам’ятай: це сміття обов’язково одного дня полетить тобі ув обличчя!
У Лізи защеміло в оці, ніби сміття вже потрапило їй у вічі. І тоді слово взяв Костик.
— Лізо, я ніколи не підведу тебе! Слово честі! Але я ще не зізнався тобі: я збираюся бути письменником. До речі, це тобі! — Костик дістав із перекинутої через плече сумки тоненьку книжечку та простяг її Лізі. Вона прочитала: «Серія „Перша книга юного автора“. Костянтин Боровий. „Лілеї пахнуть уночі“. Повість». Дівчинка машинально відкрила першу сторінку й прочитала дарчий напис:
«Шановній Лізі на довгу
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бабусі також були дівчатами», після закриття браузера.