Читати книгу - "Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя"

— Куди подівся Робер після того, як забрали Фірмена, я не знаю, — вів далі отець Поль. — Казали, що він спершу домагався Фірменової нареченої. Про неї ж чув лише, що вона не спокусилася ні багатством Робера, ні його знатністю, хоча й була звичайною швачкою. Не сподіваюся я, що Фірмен живий, якщо він потрапив до Бастілії. Але хотів би дізнатися про його долю. Траплялися випадки, щоправда нечасто, коли з Бастілії в'язнів переводили до інших тюрем. Їх у Франції багато. Не дуже я вірю, що тобі пощастить щось з'ясувати про мого дорогого Фірмена. Та хтозна! Може, в книгарні твоєї тітоньки бувають розумні люди. Ти хлопець тямущий, сам збагнеш, з ким можна порадитись, а при кому притримати язика. Я не знаю паризьких звичаїв, та гадаю, в Парижі можна домовитися з адвокатом або якимось судовим із тих, що менші, аби він взявся за цю справу. Грошей, Жак, я не пошкодую. Напишеш мені, і я негайно ж тобі надішлю.

Отець Поль ласкаво дивився на Жака. Ось тепер і з ним доводиться розлучатися.

А Жак, схвильований, розгублений, схопився з стільця і підійшов до свого наставника.

— Тільки-но приїду до Парижа, почну розшукувати Фірмена. Може, ви пригадуєте, де він жив? На якій вулиці?.. І якщо Фірмена нема серед живих, то, може, живий ще той Робер. Усе, що тільки зможу, зроблю, щоб дізнатися, хто ж таки занапастив Фірмена! — І Жак стиснув кулаки.

— Де жив Фірмен, я добре знаю: вулиця Томб-Іссуар, будинок дванадцять. Але не впевнений, друже, що пощастить тобі знайти там його слід. Коли справа торкається Бастілії, всі стають глухими й німими…

Кюре м'яко поклав долоню на Жакову голову.

— Рушай з богом! Учись у тітки книжковій справі. Адже ти такий книголюб, що вона тобі, мабуть, припаде до душі. Але не забувай і Таверні. Надсилай вісточки бабусі й мені, доведи, що недарма навчився писати так гарно, ніби справжній писар. Головне, що мене турбує, Жак, — тут обличчя священика набрало серйозного виразу, — це твоя запальна вдача. Іноді воно й непогано, але тільки… іноді. На селі тебе прозвали Задиракою… Прізвисько не дуже приємне! — Кюре запитально подивився на Жака. Той нічого не відповів, тільки схилив голову, а вуха спалахнули ще дужче. — Пам'ятай, Жак, — вів далі отець Поль, — відвага й задерикуватість — це різні речі. Відважний будь завжди, а от задерикуватий… Не роби нічого зопалу. Вирішувати треба, коли кров вгамувалася, а серце хай лишається гарячим і ніколи — байдужим…

Побачивши, яке враження справили його слова на Жака, кюре ласкаво усміхнувся і додав:

— А якщо вже зовсім скрутно тобі прийдеться і увірветься терпець, перед тим, як на щось зважитися, почни рахувати. Полічиш до десяти, голова й охолоне.

Отець Поль перехрестив Жака і сказав:

— Іди. Благословляю тебе!

Виходячи, Жак крадькома зиркнув на портрет Фірмена і подумки повторив свою обіцянку.

До Труа — головного міста Шампані — Жак мав іти пішки. Тільки в Труа він міг, якщо пощастить, дістати місце у диліжансі, що їде до Парижа.

Жаків батько нікуди з Таверні не виїздив. І він не міг лати синові пораду, яка допомогла б йому під час майбутньої мандрівки. Перед тим, як вирушити в дорогу, Жак розпитав у старих мешканців села, якого напрямку йому триматися.

Жак не пройшов і півдороги, як почало смеркати, і вирішив зупинитися переночувати у найближчому сільці.

Він весь час думав про те, що почув на прощання від отця Поля. Так ось як було насправді! Отже, Бастілія?… Грізна Бастілія!.. Про неї так багато говорили, що й» сам Жак повторював не раз пов'язані з нею страшні оповіді, та ніколи й гадки не мав, що серед її в'язнів може бути і Фірмен Одрі, племінник отця Поля, і тому дуже близька Жакові людина…

Заглиблений у свої думки, Жак звернув у ліс з битого шляху, обабіч якого тяглися виноградники, і невдовзі опинився на тінистій просіці. Пройшовши ще трохи у напрямку села Муаньо, Жак вийшов на галявину. Звідси йому відкрилося небо, запнуте червоною пеленою, крізь яку хмари видавалися налитими кров'ю. Жак не відразу второпав, що це відблиски заграви великої пожежі. «Не в добрий час, мабуть, потраплю я в це село! — занепокоєно подумав юнак. — Не до мене буде, якщо там пожежа!» Але залишатися ночувати в лісі не хотілося. Адже йому треба пройти ще багато миль. І, не стишуючи ходи, він подався до Муаньо.

У селі відбувалося щось незвичайне: незважаючи на пізню годину, всі були на ногах, лементували, плакали діти, ревла худоба.

У загальному переполосі важко було зрозуміти, що відбувається. Спитати нікого: всі збуджені, схвильовані, всі кудись поспішають.

Погляд Жака зупинився на літній селянці. Вона стояла дещо віддалік і тримала в руках відро. Певно, вона йшла доїти корову, і те, що сталося, застало її зненацька. Про корову вона забула, дарма що з хліва чулося її жалібне мукання.

— Що тут у вас коїться? — запитав Жак.

— Палять замок нашого сеньйора, графа Декоро, — просто відповіла жінка.

— Навіщо? — Жак сам не второпав, як це в нього зірвалося таке безглузде запитання.

— Ми палимо земельні записи, які сховані у вежі в сеньйора, — пояснила селянка. — У них за сеньйором записано ті ділянки, які споконвіку належали нам. Спалимо папери — нехай тоді не лишиться й сліду від цієї несправедливості! Може, зберуться Генеральні штати, прочитають наші накази, побачать, що не можна далі жити, як оце тепер, і знову запишуть за нами ту землю, що нині виявилася землею сеньйора, пана Декоро.

Жак не чекав нових пояснень і рушив до