Читати книгу - "Мертва голова"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Думка про те, що доведеться відкласти мандрівку на рік, лякала Мореля. І він вирішив, що б то не було, вирушити в дорогу до закінчення періоду дощів. Дивлячись на каламутні бурхливі води потоку, які підняли з дна тисячі тонн мулу, Морель звернув увагу на величезну кількість тростини і вирваних з корінням стовбурів бамбуку, що пливли на поверхні. Легкі, порожні всередині, вони, здавалося, самою природою були створені для спорудження плоту. До того ж з цими стовбурами легко могла справитись кремінна сокира Мореля.
— Ось із чого треба було робити пліт! — вигукнув учений.
І він знову взявся за роботу, тепер уже під безперервною зливою. Робота пішла швидше, ніж він чекав. І йому не доводилось навіть шукати й збирати бамбук: річка щодня викидала на берег величезну кількість бамбукових палиць. Морель тільки вибирав, зв’язував і складав стовбури. Через кілька днів пліт був готовий. Тепер лишалося стягнути його в воду. Для однієї людини пліт був важкий, хоч і бамбуковий. Дощі розмили береги, і працювати доводилось у непролазній грязюці. Морель придумав цілу систему важелів, користуючись замість вірьовок тонкими гнучкими стовбурами повзучих рослин. Але зрушити пліт було важче, ніж збудувати його. Кінці бамбукових палиць весь час вгрузали в грязюку й гальмували рух. Раз у раз Морель мусив кидати роботу, щоб підняти загрузлий у грязюці край плоту. Інколи за цілий день Морелю вдавалося зрушити пліт лише на кілька дюймів. Морель впадав у розпач. Нарешті сама природа прийшла йому на допомогу. Напоєна дощами земля вже не вбирала в себе всієї вологи; а тим часом небесні запаси води здавались невичерпними.
Рівень води в річці швидко піднімався. Морель зробив останні приготування і переселився на пліт. Того ж вечора він відчув, що пліт, трохи накреняючись, поволі повертається. Ще мить — і пліт, підхоплений течією, помчав по вируючій річці. Морель урочисто крикнув. Однак радість була передчасною. Його закрутило в вирі, мов дзиґу. Величезний кінець дерева виринув з води і так ударив по плоту, що той мало не перекинувся. Морель перебіг на другий край плоту, вирівняв його і взявся за жердину. Тепер мандрівник міг торжествувати. Пліт летів стрілою серед сміття, уламків дерев і вирваних з корівням пальм — мчав до людей, у двадцяте століття.
Морель уважно оглянув воду. Ріка розлилась на величезну площу, затопивши низинні береги. Цілі гаї пальм стояли в воді, затримуючи своїми стовбурами купи хмизу й листя.
На світанку Морель помітив, що пліт рухається повільніше. Коли розвиднілось, він побачив, що його занесло в одну з великих річкових заводей. Становище Мореля було не з веселих. Розраховуючи на течію, він не додумався зробити весло. Він ще раз назвав себе ослом, однак це не допомогло справі.
Морель спробував відштовхнутися жердиною. Алеї як тільки йому вдалося проштовхнути пліт у русло річки, жердина переставала досягати дна, і пліт знову поволі відносило в заводь. Морель вирішив віддатися на волю, течії, сподіваючись, що вона, зробивши коло, винесе його з заводі. Пліт поволі поплив до тінистого берега і, нарешті, здригнувшись, зупинився. Рискуючи підірватись, Морель налягав на жердину, але від цього пліт, що засів нижньою частиною в багнюці, ще більше вгрузав.
Морель кинув жердину, впав на пліт і заснув, знесилений хвилюванням минулого дня й безсонною ніччю.
VII. «Хмарочос» у лісі
Прокинувся Морель тільки ввечері. Обміркувавши своє становище, він вирішив, що йому нічого іншого не залишається, як висадитись на берег, вірніше — вийти на сухе місце, бо він плив не в річці, а на затопленій галявині лісу, оточеній з усіх боків деревами.
Вночі він не наважився вийти на берег і вклався спати на плоту. Дощ перестав, і комарі хмарою піднялися над водою. В багнюці щось чавкало, зітхало, ворушилось… Із хащів лісу чути було якийсь дивний свист. Час від часу тріщали кущі під чиїмись важкими кроками. Морель люто відганяв від себе комарів, прислухався до свисту й не міг заснути.
Ранком він подивився на берег, куди збирався ступити, і здригнувся від жаху. Ґрунт весь немов дихав. Іноді на поверхні з’являлась голова вужа чи гадюки-сліпця. Товсті жаби рилися в мулі. Здавалося, гади з усього світу зібралися сюди, щоб поласувати в жирному мулі черв’яками і личинками комах.
Морель безнадійно подивився на пліт. Ні, не зрушити. Виходу не було, і вчений, узявши рюкзак з інструментами і запасом харчів, ступив у брудну воду. Ноги грузли в багнюці; Морель ледве витягав їх і поволі просувався до берега. Нарешті він вийшов з води. Гадюки шипіли на нього й відповзали вбік. Величезні кольорові жаби загрозливо кидались йому вслід. На щастя, рідка грязюка була поганим трампліном для стрибка, і вони не досягали Мореля.
Морель обійшов заводь і пішов униз по річці. Але чим далі він ішов, тим багнистішим ставав ґрунт, і течія води в річці сповільнювалась. Нарешті перед ним відкрився величезний водний простір — справжнє озеро.
«Невже річка не впадає в Амазонку?» — стривожився Морель. Кілька днів він досліджував це лісове озеро з заболоченими берегами. Воді, здавалося, не було кінця. Безперечно, цього озера не знайти ні на яких картах, бо в суху пору року воно висихає. До того ж тут, мабуть, ніколи не ступала нога географа.
Морель остаточно заблудився. Він з острахом подумав про те, що тут, у цих недосліджених нетрях, можна блукати роками і не вийти звідси. Невже він змушений буде жити в цьому лісі все життя? Правда, тут можна зробити надзвичайно цінні відкриття. Але навіщо трудитися, якщо його відкриття загинуть разом з ним? Ні, Морель повинен вибратися звідси. Рано чи пізно йому пощастить знайти яку-небудь притоку Амазонки. Те, що
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мертва голова», після закриття браузера.