BooksUkraine.com » Класика » Сині етюди, Микола Хвильовий 📚 - Українською

Читати книгу - "Сині етюди, Микола Хвильовий"

146
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Сині етюди" автора Микола Хвильовий. Жанр книги: Класика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 7 8 9 ... 141
Перейти на сторінку:
щось подібне до візантійських малюнків, а то взагалі по фарбопису якогось минуло століття. Століття - віки. А то нагадує чомусь якогось гетьмана.

Нюся покликала. Коли підійшов, подивилась ясно.


- Драстуйте! - і подала руку.


Рука тепла й м'яка, як його маленька подушка з лебединого пуху, що подарувала мама. Мама вмерла, а подушка нагадувала маму.


Налетіла на вікно сіра хмара, і стало волохато. Замріялось. Нюся казала:


- Чому це в голові два дні одбиває: губ-трамот! губ-трамот! Чому це слово? Ну, я не знаю. Чому це слово? Навіть уночі тривожить: знаєте - гупає й утрамбовує. І боляче. Навіщо?


Вечоріло.


Слухав, як десь прокричав півень.


Нюся:


- А на тім тижні думала про степи. Про махновщину. Довго-довго думала. І думала, що махновщина - то є трагедія інтелігенції Лівобережної України. Як ви гадаєте?


Подумав.


- Може.


Потім сів біля неї, а вона не говорила. Вона говорила краще, як Шкіц: тепло, по-жіночому. І хотілось погладити її руку. За вікном гуділо місто. Десь ще прокричав півень.



VI



Зауважте, як пишуть молоді українські письменники. Ви їх, мабуть, не знаєте, а їх треба знати, це ще в Шевченка написано. Є повір'я, що наші діди всі грали на сопілках, тим-то й мова така музична. Наші діди були чабани і виганяли товар на вигін по синій росі, а біля підбитого бурею дуба грали на сопілках. А от Рабіндранат Тагор теж народився в нетрях.


Так от, зауважте: вони родились в нетрях і заблукалися в нетрях. Це погано. Я виходжу на новий шлях, і мені радісно. Поперед мене горить зоря, як і колись горіла. Я її кладу в своє волосся - і вона горить інакше... Да...



VII



На подальшім розділі мій читач зупиниться й продумає те, що він прочитав. Ах, як радісно блукати невідомими чебрецевими шляхами.



VIII



Для живої мислі читачевої.



IX



Мені хочеться говорити не на тему, і я говорю. Я хочу написати агітаційного листка. Історична справка: великій соціалістичній революції завжди бракувало на талановитих поетів-агітаторів, а халтурили всі, за гонорар. Як мені тяжко писати про халтуру, я дивлюсь у майбутнє, я звертаюсь до нащадків: заплюйте темну тінь моїх сучасників від халтури.


Це - риторика утилітарного походження. Ну і що ж. З Карком спільного - нічого, а з новелою - багато, з життям - теж багато.


Так от, революція творить новий побут, і треба писати революційний побут. Є ще пролетарська поезія, в українській літературі вона утворює добу, а може, епоху...


У мене, як на сеансі на користь голодних, в антрактах - «на користь». Між іншим - читайте оповідання на тему «голод» - це корисно.


...Про вічність твору: де тенденція - межа її, де рафінована художність. Я хочу, щоб твір мій був вічний і величний... Пролетарська поезія - не метелик... Яка загальна композиція моєї новели?.. Важко торувати... твердий грунт, реп'яхи... Коли я вийду з літератури минулого?


Відчуваєте змагання мого класу! Мій клас - пролетаріат - по крові в бур'янах і на шляхах боротьби за волю, рівність і братерство.



Х



У редактора Карка очі як у Гаршина, а очі Гаршина писав Рєпін, а Рєпін оголошував себе за українця, і Нюсі здавалось, що в очах Карка - степи. Крім того, вона часто читала Бельше, може, й тому степи.


Стояли ясні дні, і йшли ясні дні. За міськими левадами сторожили простори, і було просторо, а на душах темно. І на тих, і на других, і переможці, і переможені - а хто переміг? Це редактор Карк думає. Усі були похмурі, того й театри так повно заповнювала публіка... республіка... ха!..- це редактор Карк думає.


На заняття ходив уже пізніш відповідального. Вчора зійшлись у кабінеті.


Відповідальний каже:


- Читали «Росію в імлі» Уельса? Хай тепер радіє: на вулицях весело - магазини всі одчинено.


Занозуватий чоловік - це видно, і нервовий - це теж видно. Йому повсякчас здається, що з нього глузують. Він лає інтелігенцію, але любить, коли йому кажуть:


- Та ви ж самі інтелігент!


Правда, замахає руками:


- Ізбави бог, ізбави бог!


Каркові він говорить:


- Про присутніх історія замовчує.


Карк інтелігент. Карк червоніє. Відповідальний іде.


В редакції не по собі. В конторі теж. Контора міститься в одній із кімнат другого поверху.


А там, де була контора, губпечать роздає газети.


І там нудно. Згадує, яке життя кипіло тут.


У конторі сидить машиністка, дочка бувшого власника цієї друкарні... (бувшого... тепер усі бувші і все бувше, і в цім глибінь вечірньої мислі...). Каркові шкода її, і він також ставиться до неї, як і до статуї римського полководця,- з повагою, і йому сумно, коли дивиться на неї. Здається, що вона, як і Нюся, вміє говорити, що і в неї такі м'які руки, як у Нюсі. Проте він до неї ніколи не говорить.


Редактор Карк любить сидіти в кімнаті коректорів, а в конторі ні. Тут так тихо, а внизу гуде машина. Голови нахилились над столами. Напруження. Навіть небо працьовито заглядає сюди: світлі-світлі плями на розісланий папір. Думає: і за триста літ така ж напруженість і байдужість до всього, що діється там.


...Шумить машина внизу.


Пішов знову в кабінет. Йому треба писати передмову. Не хочеться. Але він сідає й пише - треба. Потім згадав про губ-трамот, і в голові почало одбивати:


- Губ-трамот!


Потім він пішов додому.


І завтра він ходив додому, і багато днів ходив додому. Дивився: по верхів'ях парку з паровозобудівельного в задумі заходив десь дим, ішов за димом і думав про дим знову. По дорозі стрічав знайомих. Як от: у чумарці, із стьожкою, він завжди все знає, улесливий, лагідний.


Він каже:


- Хі! хочете побачити радянський шлюб? Це інтересно. Справжній робітник, з тютюнової фабрики. І його батько робітник.


Входять у церкву. Улесливий метушиться, вказує на двох, що біля вівтаря стоять,- шлюб. Запевняє, що це робітник, що батько його робітник. А Карк думає, що улесливий, мабуть, бувший есер, мабуть, бувший есдек.


Курить ладан-дим. Церква завжди збирала націю - Кирило-Методіївські братчики, лаври - фортеці. Та от прийшла революція, і закуріло, і не стало церкви, і воскресла церква.


- Христос воскрес із мертвих!..


Пішов дощ.


До великодніх свят було сіро, холодно, першого (паски святили) заясніло, весело, тепло. І другого. Потім знову дощі. Віруючі думали, що це знамення, і Карк сьогодні трішки

1 ... 7 8 9 ... 141
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сині етюди, Микола Хвильовий», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сині етюди, Микола Хвильовий"