Читати книгу - "Дорогою ціною, Коцюбинський"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Дивне почуття обхопило Остаповi груди: замiсть радостi - сильне обурення стрепенуло його iстоту. В один мент вiдчув вiн усi кривди й знущання, якi зазнав у покинутому краї, i, твердо упираючись ногами в нову, не панщизняну землю, вiн затис кулак i погрозив на той бiк рiчки.
- Бодай ти запалася, треклята країно, з твоїми порядками!..- закляв вiн наголос.
Одночасово на тому березi почулася кiнська ступа.
- Хто там?..- кинув у пiтьму кордонний козак i, не дочекавшись одповiдi, бахнув наослiп iз рушницi.
- Ой! - скрикнув Остап, ухопившись за груди, i захитався.
- Нiчаво-о!.. Коли не влучив, тiкай собi з богом! - добродушно промовив козак i ступою подався далi…
III
- Що тобi? - прискочила Соломiя до Остапа i пiддержала його.
Вона вся похолола i тремтiла од жаху.
- Ой,- тихо стогнав Остап,- поцiлив мене отут, пiд серце. Соломiя немов не розумiла того, що сталося. Вона торсала Остапа за одежу, тягла його з собою i з жахом повторяла:
- Тiкаймо… тiкаймо… вiн iще стрiлятиме, вiн уб'є тебе…
Помiтивши, що Остап не рушиться з мiсця, вона вхопила його пiд руку i сливе поволокла за собою. Вона вскочила у комишi i бiгла прудко, наскiльки позволяв се Остап та густий очерет. Тряский грунт плавнiв вгинався пiд нею, як на пружинах. Ноги грузли часом по колiно в цмоковинi, цупкий комиш ламався, трiщав та бив її по лицi, плутався пiд ногами, а вона бiгла усе вперед, пойнята жахом, нiчого не помiчаючи, бажаючи тiльки забiгти якомога далi, укритися вiд наглої смертi.
Остап несвiдомо пiддававсь їй. Вiн бiг за нею, хоч iз кожним вiддихом i рухом кололо його в грудях i нападали часом млостi, а з-пiд руки, якою вiн затуляв рану, стiкало щось тепле й мокре.
"Аби лиш перебiгти отеє мiсце… аби лиш перебiгти, i все минеться… нiчого лихого не буде…" - блукали думки в його головi, i вiн бiг, напружуючи останнi сили, аби не вiдстати вiд Соломiї.
Врештi вiн почув, що млiє.
- Стiй… не можу…- шепнув вiн, опускаючись додолу.
- Що тобi? - опритомнiла молодиця, схилившись над ним.
- Кровi багато витекло…- насилу вимовив Остап.
- Тебе зранено? Де? - скрикнула Соломiя, опускаючись перед ним на колiна та намагаючись розглянути рану.
Але було темно, як у льоху. Не видно було навiть комиша, що стирчав густо, мов жито на нивi, круг них.
- Де тебе зранено?
- Отут, пiд серцем.
Соломiя провела рукою по його грудях i намацала мокру й липку сорочку. Остап скрикнув од того дотику.
В головi у Соломiї розвиднiлось. Жах її щез без слiду. Вона знала, що робити.
Обережно розщiбнула йому сорочку i одкрила груди. Сього було мало. Вона роздерла пазуху, одлiпила скривавлену сорочку, потiм одшматувала довгий пас зi своєї пiдтички i з помiччю Остапа тiсно зав'язала йому рану.
- Води!..- попрохав ранений.
Води! Се легко було сказати! У сiй пiтьмi, у сiй чорнiй невiдомiй пустинi, де доволi було зробити кiлька ступенiв, щоб заблудитись, трудно було шукати воду. Серце Соломiїне рвала та просьба Останова, а голова шукала способу. Ба! Адже вони на водi! Про се свiдчить трясовина, що вгинається пiд ногами. Соломiя спробувала викопати рукою ямку i справдi докопалась до води. Була се густа, гнила й тягуча рiдина, з противним запахом шувару. Соломiя зачерпнула її у пригорщi i подала Остаповi. Той змочив уста, але пити її не мiг. Соломiя змочила йому чоло, скинула з себе верхню одежу i пiдмостила йому пiд голову. Про те, щоб пускатись у дорогу в таку пiтьму в невiдомiй сторонi, не було й гадки.
Треба було дочекатися свiту.
Остап лежав на очеретi й почувавсь ослабленим. У грудях у нього хрипiло, i було боляче дихати. Не то сон, не то забуття склепляло повiки.
- Ти тут, Соломiє? - питав вiн i дрiмав далi.
- Тут, тут… осьде…
Серце нило в Соломiї од жалю й тривоги, їй легше було б, коли б куля потрапила в неї.
Та ще коли б вона хоч могла бачити його рану, його обличчя - їй, здається, не так би важко було. А то ся пiтьма, сей чорний, клятий морок. Вiн оточав її з усiх сторiн, слався перед очима, висiв над головою, заповзав пiд шкуру, виповняв її всю та гнiтив серце… Надаремне витрiщала вона очi - вона не могла навiть одрiзнити пальцiв на власнiй руцi. Вiн жив, той морок, рушався, дихав, шептав щось тисячними устами, безперестанно, уперто, з посвистом, як стара баба. Соломiя сидiла перестрашена та прислухувалася, про що шепче морок.
- Шу… шу… шу…- починав вiн iздалека,- шу… шу… шу…- одзивалось тут коло неї,- шу… шу… шу…- шепотiло все разом - а пощо було клясти… шушу… а тепер умре… побачиш - умре… шу… шу… шу…
Соломiї ставало моторошно. "Брешеш, брешеш…- хотiла вона кинути в лице злому мороковi,- вiн мiй… вiн буде жити… його не дуже поранено… адже вiн скiльки пробiг…"
Але морок уперто шумiв свое: "Вiн умре… шу… шу…"
I немов в одповiдь йому важко дихав Остап, тихо постогнуючи крiзь сон.
Соломiя затулила вуха й заплющила очi. Ся пiтьма, бiльш знайома, бiльш свiйська, не так мучила її. Зате вона почула вогкий холод, що проймав її наскрiзь. Та вона не хотiла виймати з-пiд голови в Остапа своєї одежини i тiльки скорчилась, щоб хоч трохи зогрiтись, Вона не чула вже зловiщого шептання мороку i оддалась надiям на краще. Вiн вигоїться, вiн житиме… вона не дасть йому загинути… От коли б лиш свiтало уже… коли б свiтало…
Утома взяла своє: Соломiя навсидячки задрiмала.
Коли вона прокинулась, сiре свiтло падало з хмарного неба. Туман iще плутався у комишах i поволi здiймався догори. Плавнi немов курились.
Остап лежав тут же з розплющеними очима; його молоде обличчя немов прив'яло, на уста впала смага.
- Ну, як тобi? - припала до нього Соломiя.
- Та нiчого… тiльки дихати важко… згага мене палить… води…
Треба було щось радити.
- Ти можеш йти?
- Не знаю… зведи мене…
За помiччю Соломiїною Остап звiвся. Вiн затискав зуби та крiпився, щоб не стогнати,- так його болiло з кожним рухом десь пiд лопаткою. Соломiя пiдтримувала його, i так вони звiльна йшли помiж високими стiнами жовтого комишу.
Недовго їм довелось шукати води. Незабаром заблищало крiзь комиш спокiйне дзеркало озерця. Соломiя напоїла Остапа, оглянула i обмила його рану. Вона приклала до рани
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дорогою ціною, Коцюбинський», після закриття браузера.