Читати книгу - "Після кави, Абдул Рашид Махмуді"

попросили допомогти їм протистояти жителям Кассима? Жителі з Нижнього Єгипту були миролюбним народом, який піклувався лише про бізнес, накопичення грошей та оранку. Вони ніколи не просили Аллаха про захист, і вони не могли протистояти жителям Кассима. Ніхто не міг обійтися без його послуг — він був прибульцем, новоприбулим, що прийшов у цю землю здалеку. Молодечі роки Ібрагім провів у Палестині, де працював пресувальником одягу для євреїв у Тель-Авіві, і мав взаємини з британськими таборами в районі Суецького каналу, іноді продавав гашиш їхнім солдатам, а іноді грабував їхню армію. Коли він прийшов у цей район, усі проігнорували новоприбулого — і сини Салеха, і сини Кассима. Проте всі вони шукали його допомоги. Вони не могли жити без нього. Ібрагім сказав Фаріді попросити гостя зачекати на нього, поки він завершить вечірню молитву. Перед тим, як виходити, він зупинив її:

— Запропонуй йому чаю, Фарідо.

Господар обійстя радо обійняв Халіля.

— Яка це насолода. Ваша присутність тут дуже цінна, пане Халілю. Ласкаво просимо вас до нашого обійстя!

Халіль розпочав розмову.

— Я прийшов до вас, дядьку Ібрагіме, просити про одну послугу.

Але Ібрагім перебив його.

— Спочатку чай, а потім розмова, — наполягав він. — Ви не можете прийти в дім і не випити чаю. Не хвилюйтеся, дасть Бог, ви отримаєте те, що хочете.

«Що він за чоловік?» — подумав Халіль. Цей ватажок банди такий люб’язний. Він зробив ковток гарячого чаю, перш ніж продовжити.

— Дядьку Ібрагіме, я прийшов до вас, щоб попросити про послугу, яка назавжди зробить мене вашим боржником. Той хлопець, Салама...

Ібрагім знову перебив його:

— Я чув про те, що сталося, і ваше прохання буде виконане з волі Аллаха.

— Ви знаєте, це честь дівчини, — мовив Халіль. — Я маю на увазі, я не знаю, що сказати.

Охоплений емоціями, Халіль замовк. Ібрагім поплескав його по руці.

— Я знаю, — сказав він. —Клянуся Богом, моє серце відкрите до вас і вашого батька. Хай Аллах покарає гнобителя.

Він зупинився на мить.

— Дивись, Халілю. Бачиш мою дочку, Фаріду? Я не стерплю, якщо хтось торкнеться волосся на її голові. Я знаю, що ти хочеш. — Він кинув на Халіля пронизливий погляд. — А твоя сестра, Закія, схожа на мою доньку.

Халіль відчув, як по його тілу пробігло тремтіння — чоловік тепер підійшов до суті справи.

— Клянуся всемогутнім Аллахом, мені шкода вас і вашого батька, — сказав Ібрагім. — Той праведник ніколи не кривдив і душі. А тоді Салама Абу Саїд йде й робить щось подібне?

Халіля огорнуло полегшення — чоловік зрозумів повністю суть слів. Він запитав його, що, на його думку, слід зробити.

— Ми не можемо бути поруч із Закією, — відповів Ібрагім. — Нехай Аллах покарає того, хто заподіяв їй біль. Щодо Салами... Щодо Салами, нам доведеться розібратися з ним інакше.

— Ваша правда, дядьку Ібрагіме, — сказав Халіль. — Зосередьмося на Саламі. Але ми не знаємо, куди він подівся. Він уже тиждень ховається й тільки Аллах знає де він.

— Куди б він міг подітися? — кинув Ібрагім. — Він повинен бути зі своїми родичами. Або в Кафр-Сакр, або в аш-Шарафі, поблизу Абу Кабір.

— То як нам добутися до нього? — запитав Халіль.

Ібрагім усміхнувся.

— Залиште це дядькові Ібрагіму.

Халіль замовк і стурбовано опустив очі додолу.

— Але я боюся, дядечку Ібрагіме, — сказав він. У нього було ще одне запитання, яке чоловік не наважувався вимовити. Якби Салама був убитий у Кафр-Сакр, в Аш-Шарафі чи в будь-якому іншому місці, чи не з’ясувала б поліція, урешті-решт, хто стоїть за злочином? Хіба вони не зможуть вивести цю справу на чисту воду?

Але Ібрагім його заспокоїв:

— Не хвилюйтеся ні про що. У нас є люди в Кафр-Сакр і в Аш-Шарафі. Вони зроблять усе необхідне, незалежно від нас. Так чи інакше спалахне бійка, а ми не при цій справі. У всякому разі, ми не збираємося його вбивати. Там чоловіки всиплять йому й залишать калікою на все життя. І, до речі, про те, що з ним сталося й хто його побив, він і словом не прохопиться. Він не наважиться. Ви вважаєте, що те, що він накоїв, було дріб’язком?

Запала мовчанка, перш ніж Ібрагім знову заговорив:

— Але ви знаєте, пане Халілю, ці чоловіки... Нам потрібно їм догодити.

Він замовк, але Халіль зрозумів, що дядько Ібрагім мав на увазі, і поклав два фунти йому на відкриту долоню.

— Ось трошки, як завдаток, — Ібрагім весело посміхнувся. — Усе, що ви вважаєте за потрібне, пане Халілю. Я б ніколи не торгувався, клянусь Богом. Немає нічого такого, щоб я пожалів для вас.

Він провів Халіля до вхідних дверей.

— До речі, я хочу розповісти тобі дещо про Закію. Ти знаєш, що вона не покинула село?

Халіль був приголомшений:

— Ви звідки знаєте?

— Куди подінеться така дівчина? — відказав Ібрагім.

— До жителів села ас-Саїд? Справді? Гаразд, а де саме в селі? — запитав Халіль. — У чиєму домі вона переховується?

— Аллаху відомо, — відказав Ібрагім. — Скоріш за все, в одному з будинків Кассимів.

Халіль умить онімів та не промовив жодного слова.

По дорозі додому в Халіля було відчуття, ніби його голова вибухне від хвилювання. Зникла відчута втіха, коли вперше почув рішення Ібрагіма про те, як помститися Саламі, бо він на те заслужив, але жодна помста не зітре сорому ні з нього самого, ані з його батька. Ібрагім мимоволі відігнав це почуття вдоволення й, очевидно, він мав рацію, що Закія не втекла з села. У якому з будинків жителів Кассима вона могла переховуватися? Він не міг піти на пошуки й оглядати один за одним кожен дім, щоб її знайти. Халіль не мав бажання це робити і, в усякому разі, не прагнув цього. Знайти Закію було б великою катастрофою. Що він міг зробити з нею чи для неї? Краще б вона втекла й зникла назавжди, безслідно. Салама міг би потрапити в пекло, а Закія? Якби її не вбили, що б вони могли зробити з нею? Жоден залицяльник не підійшов би до неї, і ніхто б не наблизився до неї. Вона була б зганьблена... Гірше за стару, розлучницю чи вдову. Чи можна було б її замкнути в будинку, щоб ніхто ззовні не бачив її? Він та його батьки думали, що вона втекла, покинувши село назавжди. У цьому було рішення, принаймні своєрідне рішення проблеми. Але до Ібрагіма Абу Заїда, цього хитрого лиса, дійшло,