Читати книгу - "(не) Покірне Щастя, Джулія Рейвен"

Розділ 3.2.

Неприємний звук будильника розірвав абсолютну тишу квартири Олександри. Дівчина підірвалася із ліжка, сліпим кошеням шукаючи джерело страшного аудіовипробування. Здавалося, пожежна сирена кричить тихіше, ніж стандартна мелодія айфона. Пальці Сашка ковзали по приліжковій тумбочці в надії, що телефон там.

— Чорт забирай, де ж він? — не відкриваючи очей, ледь чутно пробурмотіла дівчина. Від сухості в роті язик перетворився на сухофрукт і відмовлявся нормально функціонувати, голова обіцяла вибухнути на дрібні шматочки, тіло віддавало загальною слабкістю. Усі, хто твердить, що після колекційного алкоголю не існує похмілля — нахабно брешуть. І стан Саші — яскравий приклад, що з дорогим віскі жарти теж погані.

— Попався, — задоволено зашипіла Олександра, коли долонею відчула холодну сталь телефону. Вона наосліп натиснула на кнопку "Стоп", але будильник не припиняв свої нестямні крики. Навпаки. З новими силами мелодія увірвалася в сонну свідомість дівчини, і їй довелося з великим небажанням розплющити очі. Мутним поглядом Саша побачила на екрані вхідний дзвінок від її бухгалтера. Подумки подякувала Всесвіту, що біля його номера стоїть фотографія, бо прочитати ім'я контакту зараз для дівчини було непосильним завданням. Зір ще не до кінця сфокусувався, і літери хвилясто двоїлися.

— Владе, якого біса ти телефонуєш у таку рань? — замість привітання гаркнула в телефон дівчина.

— І тобі доброго ранку, Олександро, — спокійно осадив її хлопець на тому боці телефону. — Точніше, день. Уже чотирнадцята година, спляча красуне, а ти ще не на роботі.

—  Як чотирнадцята? — Саша шоковано схопилася з ліжка, щурячись на екран у пошуках підтвердження його слів. — Чорт, ось це я поспала.

Кинувши бухгалтеру "зараз буду", вона побігла до ванної. На ходу знімаючи футболку і трусики, дівчина стрімко залізла в душову кабіну. Вона до кінця викрутила вентиль крана з холодною водою і, вилаявшись як старий прапорщик, сміливо занурилася під крижаний потік. Він точно допоможе їй прийти до тями після п'янки. Завжди допомагав.

Через двадцять секунд гучних вересків Олександра відчула потужний приплив сил і енергії. Туманна завіса покинула її голову, поступившись місцем раціональним думкам. Тіло налилося бадьорістю. Дівчина жартівливо хмикнула, мовляв, вона як Фенікс відродилася з попелу після розставання з Борисом.

Не збиваючи ритму, Саша квапливо натягнула джинси і бежевий пуловер на вологе тіло, взула замшеві черевики без каблука. Волосся вона вирішила не сушити, щоб не втрачати ще більше часу. Дорогою висохне.

Неслухняними пальцями дівчина викликала таксі. Додаток одразу сповістив, що автомобіль за півхвилини від її будинку.

— Чудово. Усе виходить, якнайкраще, — радісно прокоментувала Саша і поспішила на вихід.

В ательє дівчина влетіла ураганом, змітаючи на своєму шляху папери і шматочки зразків.

— Я на місці! Можемо починати роботу, — голосно вигукнула вона застиглим від подиву швеям. Запинаючись від нестачі дихання, Саша в напівзігнутій позі намагалася віддихатися. — Або продовжувати, раз ви вже все почали без мене, — додала дівчина трохи тихіше, дивлячись на здивовані переглядання.

— Олександро, — не приховуючи уїдливих ноток, до неї попрямував Влад. Одягнений, як з голочки, хлопець з ідеальною зачіскою й акуратно підстриженою бородою, немов щойно повернувся з барбершопа. Порівняно з ним, дівчина зараз програвала у зовнішньому вигляді, — ти прям ні світ, ні зоря. Відразу помітно, що переживаєш за майбутню колекцію.

— Владе, відчепись, — знімаючи з себе тепле пальто, Саша попрямувала до кавомашини. Їй терміново потрібна рятівна доза кофеїну. — Вчора був жахливий день. Я потребувала перезавантаження.

— Так, твій шлейф від перегару ще при вході підказав, що ти вчора дуже конкретно перезавантажилася, — зі сміхом підколов її хлопець.

Він по-джентльменськи забрав із рук її верхній одяг із сумочкою і сховав у вбудованій шафі-купе.

— У твої обов'язки бухгалтера тепер входить пункт " зухвало сміятися керівника?" — Олександра запитально підняла брову, роблячи перший ковток так необхідного еспресо. Від задоволення хотілося заплющити очі. Просто божественно.

— Саша, у нас невеликі проблеми, — різко випалив Влад, залишивши поза увагою невдоволення дівчини. — А враховуючи, що часу до показу залишилося мізерно мало, то вони набувають катастрофічного характеру.

На мить Олександра напружилася. Ну ось, а так усе добре починалося.

— Кхм, що за проблеми? — вона нервово прочистила горло і покрокувала до маленького диванчика. Бухгалтер без зволікання повторив її рухи, вальяжно займаючи місце біля своєї начальниці.

— Усе банально просто, — посміхаючись на всі білосніжні зуби, відповів Влад, — немає грошей.

— Я-як нема? — стрепенулася Олександра від почутого. Кілька крапель кави капалнули на світлий пуловер, безнадійно зіпсувавши його.

— Постачальники тканин підвищили вартість на сорок відсотків, — неквапливо пояснив Влад, немов маленькій дитині очевидне. — Це занадто багато.

— Але... — усі наявні аргументи Саша спонтанно проковтнула. Фінансуванням майбутньої колекції займався Борис. Усі витрати оплачував теж він. Що ж робити?

На роздуми пішло не більше хвилини. Вона не може втратити справу життя тільки через нестачу потрібної суми грошей. Дівчина впевнено підійшла до шафи, дістала з сумочки мобільний і набрала добре знайомий номер. Гудки іржавими голками встромилися в душу, нагадуючи про всі сказані нею в серцях слова.

— Саша? — недовірливо пролунало на тому боці телефону. — Щось сталося?

— Борисе, — ледь чутно прошепотіла дівчина, — ми можемо побачитися?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно