Читати книгу - "Заборонене кохання:ти будеш моєю, Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська"

Мої ноги то й справа чіплялися одна за іншу, схоже, моєму супутнику не дуже-то й важливо було доставити мене у свій будинок цілою і неушкодженою. Ах так, він же збирався трахатися, а це слово у мене не асоціювалося з ніжністю або ласкою. Значить, все буде жорстко, тому що він так любить, а не так, щоб приємно?   

Саме так він мені й сказав, коли до біса розірвав мою спідню білизну і спробував прямо там показати мені хто був головним. Добре хоч, що це були просто погрози й, схоже, займатися сексом в багнюці, як тварини, йому не особливо то й хотілося. Саме тому мене зараз тягли до будинку, щоб зайнятися цим прекрасним дійством на шовкових простирадлах!   

- Акуратніше! Ти не мішок з картоплею тягнеш! - Все-таки не витримавши, я вигукнула це йому практично у вухо, коли він в черговий раз трохи сильніше смикнув мою руку.   

- Швидше мішок з кістками, - прогарчав мій нічний супутник чергове хамство, а мій рот розкрився в здивуванні. Якби у мене була можливість, я б зупинилася і зажадала пояснень, але тільки цей чоловік дав мені прекрасно зрозуміти, що він не той, у якого я можу хоч щось вимагати. Що значила його фраза? Взагалі то я пожартувала, а він, значить, ось таке мені дав визначення?   

Коли мене завели назад в будинок, я навіть видихнула з полегшенням. Ми були втомлені, замерзлі й всі в багнюці. Я сподівалася, я, мати його, дуже сильно сподівалася, що він як мінімум відправить мене в душ. А там у мене вже буде пара хвилин, щоб придумати новий план.   

- Знімай своє брудне лахміття, - я не очікувала, що ми відразу перейдемо з корабля на бал, але схоже інтимний вогник все ж намічався. І це не могло мене не засмутити.   

- Почекай, ми ж дорослі люди, - тут я запнулася і, подивившись на його реакцію, вилаяла себе в який раз за сьогодні. Говори, Олівія, просто говори, не мовчи, неси хоч щось, нехай навіть дурниці, але тільки не мовчи, - нумо поговорімо, ми ж цивілізовані люди, можемо вирішити ситуацію якось по-іншому, а не ось так...  - По його очам, диханню, по тому як він стискав кулаки, намагаючись задушити в собі злість, я зрозуміла, що було пізно. Було занадто пізно, щоб я могла змінити хоч щось.   

- Знімай сама або я здеру це з тебе до біса! – Зітхнувши, я все ж піднялася з підлоги, на який всілася пару хвилин тому і сиділа як маленька шкідлива дитина, не бажаючи йти далі.