Читати книгу - "На краю ненависті, Уляна Пас"

Ян

Сьогодні дійсно найгірший день мого життя! 

Проблеми на роботі звалилися на голову, тільки-но я переступив поріг власного кабінету. Головний редактор захворів, а фотограф так взагалі написав заяву про звільнення і чкурнув у невідомому напрямку. І все це перед черговою зйомкою для нового випуску журналу.  

Довелося розв'язувати проблеми в міру можливостей - роботу редактора взяти на себе. А от з фотографом важче. У відділі кадрів мене запевнили, що знайдуть нового найближчим часом. Тільки от часу цього у нас практично не було. 

Саме в обідню пору я домовився про зустріч з діловим партнером і вирушив у ресторан. Тільки от заторів ніхто не скасовував і, маринуючись у салоні хвилин сорок, я відчував, як моє терпіння стрімко тане на палючому сонці.  

В принципі, я ніколи не порушую правил дорожнього руху і стараюся бути уважним водієм. Та чомусь саме сьогодні усе складалося проти мене, і коли я вирішив об’їхати автомобіль, що блокував мені проїзд, не помітив мотоцикл попереду.  

Байк разом з його власником впав на один бік, і я зрозумів, що проблеми мої лише починаються. Вистрибнувши на вулицю, помітив, як навколо нас збирається натовп зівак. Особистість я доволі відома, тому мені не хотілося, щоб вже сьогодні цю аварію обговорювали в соціальних мережах.  

Наступне потрясіння чекало на мене тоді, коли я зрозумів, що байкер - це дівчина! І хоча її обличчя приховував шолом, важко було не помітити груди та доволі гарний зад. Звісно ж, я не став зациклюватися на її формах, адже хотів якнайшвидше вирішити цей конфлікт. Навіть гроші запропонував, точно набагато більше, аніж коштував ремонт подряпини на байку. 

Але ця дівка вирішила мене довести, бо грошей не взяла, а кинула мені їх просто в обличчя. Це була межа мого терпіння, адже я просто не міг дозволити, щоб якесь дівчисько так мене паплюжило.  

Не придумавши нічого кращого, я просто замкнув її у своїй машині, сподіваючись, що дівка трохи охолоне, а я за цей час розберуся з мотоциклом. Та якщо я думав, що все буде так просто, то сильно помилявся... На жаль... 

Ця божевільна перебралася за кермо та завела двигун. Лише зараз до мене дійшло, що ключі залишилися у салоні разом з нею.  

Єдине, що тішило в цій ситуації, - тепер я хоча б бачив її обличчя. А дівка виявилася доволі гарною, хоча найбільше мені запам’яталися її виразні карі очі.  

Я і подумати не міг, що у неї вистачить сміливості вкрасти мою машину. А у неї вистачило… Точно божевільна.

Залишившись на дорозі в компанії мотоцикла, я кілька разів глибоко вдихнув і видихнув, щоб заспокоїтись. Довелося забрати залізного коня на узбіччя, щоб не заважати руху інших автомобілів. Діставши телефон, я знайшов номер одного зі своїх друзів, що довгий час працює у поліції. 

Так, ця дівка не помилилася. Пробити номер її мотоцикла для мене точно не проблема. Хоча можна було обійтися без цього, адже в машині є навігатор, саме завдяки якому я можу дізнатися, де вона зараз знаходиться.  

- Слухаю! - чую голос Єгора та сідаю на мотоцикл. 

- Друже, мені потрібна твоя допомога! Тільки це терміново! 

Звісно ж, він без зайвих запитань погоджується допомогти. Диктую йому номер мотоцикла і, поки чекаю на дзвінок з результатами, вмикаю навігатор на телефоні, щоб поглянути, де моя машина зараз. Дивно, та за свою крихітку я зовсім не хвилююся, хоча навіть уявлення не маю, що може зробити з нею ця неадекватна особа.  

Виявляється, що машина всього за кілька кварталів від мене. Також в центрі, де багато хмарочосів.  

Єгор передзвонює через десять хвилин й одразу розповідає усе про мою божевільню подружку. 

- Аміна Вологова, двадцять чотири роки. Жодного порушення за нею немає. До речі, гарна дівчина. Твоя подружка?  

- Ага, подружка, - хмикаю, тому що, навіть не зважаючи на поганий настрій, мені уже кортить знову її побачити. А особливо вираз її обличчя, коли я сам з’явлюсь перед нею. - Скинь мені на пошту всю інфу про неї.  

- Без проблем. До вечора, друже! 

Завершую розмову і зручніше всідаюся на байк цієї дівки. Давно я не катався на такому виді транспорту. Хто ж знав, що сьогодні у мене буде така нагода.  

До бізнес-центру під’їжджаю саме в той момент, коли брюнетка виходить на вулицю. Вона розгублено завмирає, коли бачить мене, а я намагаюся занадто відкрито не радіти, що застав її зненацька.  

Звісно ж, вона не вміє тримати свій язик за зубами і в мене, вкотре за сьогодні, зносить дах. Сам не розумію, навіщо хапаю її за плечі, завдаючи біль. Просто гальма не спрацьовують, і це погано.  

Аміна намагається вирватися, але сил у неї точно мало буде. А тоді я просто зриваюся і торкаюся носом її обличчя. Аромат персика потрапляє в ніздрі - і я втрачаю контроль. Лише на мить, але цього достатньо, щоб поцілувати її. 

Я часто цілую гарних дівчат і не бачу в цьому нічого такого. Та ця дівчина вкотре мене здивувала. Тобто не вона, а її реакція на мої дії. 

Божевільна вдарила мене коліном у пах, та так сильно, що світ перевернувся перед очима. А це було жорстоко, чорт забирай! Такого я точно не пробачу!