Читати книгу - "Чортівка на виданні, Крістіна Логоша"

– Забуваєте, Мізріель. Прекрасним дамам властиво легкодумство. Я ж обіцяв вам пробачити частину боргу за надання деякого роду послуг з вашого боку...

– Містер Брієр, з таким напором ви б стали успішним продавцем піску в пустелі.

Губи мерзотника розтягнулися в посмішці, і на лівій щоці з'явилася мила ямка.

– Ви мені теж дуже симпатичні, але повернемося до угоди. Ви повертаєте чотири мільйони п'ятсот тисяч, а я вам поверну це...

Він дзвінко клацнув пальцями, і над розкритою долонею з'явилася душа русалки. Залишки гарного настрою як океанським бризом здуло.

– Поверніть, – зло прошепотіла, відчуваючи, як в очах затанцювали диявольські вогники.

Але душа тут же зникла, немов і не було її зовсім.

– Я знав, що моя пропозиція вас зацікавить.

Карета зупинилася, а я подивилася на мерзотника так, ніби вмію вбивати поглядом.

– Добре, будуть вам п'ять мільйонів.

– У вас два тижні, щоб зібрати суму, – діловим тоном промовив відьмак. – Враховуйте, якщо не укладетеся в термін, я заберу вашого брата... і вас теж собі заберу... назавжди.

Від останньої фрази пробіг мороз по шкірі.

– Місяць, – торгувалася я.

Куточки його губ знову підняла вгору.

– Виключно через мою симпатії до вас, Мізріель. Нехай буде місяць. По руках?

Він простягнув мені долоню, щоб підтвердити завершення угоди. Як же мені хотілося відмовитися, але перемога була на його боці.

– Добре.

Ми стиснули долоні, і їх охопило яскраве світло, запечатав договір магією. Одна мить – сяйво згасло. Я спробувала звільнити руку, але Бріер навмисно зволікав і не відпускав моєї долоню.

– Я сподіваюся на наше тісне партнерство, – промовив, після чого відпустив мою руку.

Ігноруючи загрозливі нотки в його голосі, я з гідністю відповіла:

– А я на вашу порядність, партнер, – підкреслила останнє слово.

Вийшла з карети, тримаючи під контролем кожну емоцію, відчуваючи на собі його липкий погляд. Зникла за хвірткою і увійшла до будинку, тільки помітив, що від хвилювання тремтять руки.

– Міледі, вас очікують в покоях, – відрапортував дворецький.

– У покоях? – здивувалася я нахабству – тільки близькі родичі можуть заходити в мою особисту кімнату.

– Це ваша кузина – Елла де В’єр, – розгублено вимовив дворецький, явно гублячись, як представити мою родичку.

– Дякую, Франциск, я сама розберуся.

Усередині бушувала лють. Я сподівалася, що Даніелю вистачить розуму покинути місто до того, як його знайде Брієр, але безглуздий лис ніколи не прислухався до доводів розуму і щоразу натрапляв на ті самі граблі. Піднявшись сходами, я почула мелодійний жіночий сміх, який лунав з моєї кімнати. Стало цікаво, що ж могло розсмішити Даніеля, і коли він навчився ідеально наслідувати жіночому голосу. Увійшла до спальні і обімліла – мій брат лежав у ліжку, з правого боку до нього тулилася Жанетта – покоївка. Її очіпок і одяг валялися на підлозі. Зліва від брата перебувала Лоретта - камеристка. Даніель поїв її з келиха червоною рідиною. Камеристка реготала і робила неакуратні ковтки, а червоні краплі розтікалися по моєму білосніжному ліжку.