Читати книгу - "Сама собі автор, Дана Кейт"

Я приїхала додому, віддзвонилась Сашкові і сказала, що зі мною все гаразд. Він уп'ятнадцяте подякував мені за чудовий час, за те, що приїхала. І я зітхнувши дуже голосно, попрощалась і вимкнула телефон.

Я люблю самотність. Це чудовий час, коли можна просто насолодитися тишею, багато думати, а ще більше читати. І головне, щоб тебе ніхто не відволікав.

У дитинстві я любила грати сама. У моїй голові було ціле життя- я вигадала собі чоловіка, дітей, дім. Я розмовляла з ними, готувала та пекла для них, відводила дітей до школи та чекала чоловіка з роботи. Я так захопилася віртуальним життям, що й не помітила, як мені стукнуло вісімнадцять і залишки цього життя ще тепліли в моєму мозку.

Я багато писала. Будь-яких оповідань, віршів та балад. І навіть сама собі листи писала і потім читала їх. Хтось покрутить пальцем біля скроні, може це й схоже на якесь психічне відхилення, але це лише творча натура так бурхливо проявляла себе в мені.

Ось і сьогодні, коли батьків не було вдома, вони з малою поїхали до тітки на пару днів у гості, у мене було просто свято! Нарешті робитиму те, що хочу. Тобто насолоджуватись тишею і читати.

Але як завжди, існує таке поняття як закон підлості. Тому,що у двері хтось подзвонив.

Я відкрила.

-Ти нормальна?- вбігла у квартиру фурія. Тобто моя подруга.

-Що?

-Я тобі дзвоню вже годину, телефон вимкнено, а мені ти потрібна терміново.

-Навіщо?

-Зараз розкажу. Став чайник.

Я пішла на кухню, а Маринка швидко роззулась і пішла до моєї кімнати.

Що могло статися поки мене не було?

-Що там вже в тебе? - запитала заходячи в кімнату.

-Мені потрібно, щоб ти допомогла мені прорепетирувати.

-В сенсі? Ти ж не в театральному, начебто вчишся?

-Та, блін, Насте, у мене сьогодні побачення!

-Ось як, вітаю.

-Щось ти так сухенько "вітаю", - перекривила вона мене, - перше у житті. Розумієш?

-А, ну вибач, салютів немає.

-Насте, у тебе щось трапилось?

-Та ні, все нормально. Настрою немає. Давай, що там репетирувати?

-Дивись, давай типу я це я, а ти це Вітя.

- В сенсі?

-Що не зрозуміло? Мені треба прорепетирувати переше побачення. Так би мовити, щоб він обімлів.

-Я нічого не зрозуміла.

-А звідки мені знати як поведеться твій Вітя і взагалі я його жодного разу не бачила.

- Ти просто сиди, а я сама все робитиму.

-Маринко, ти точно не пила?

-Блін, Настя, я збожеволію.

-Маринко, слухай, просто розслабся і будь собою. Що буде те буде, твоє від тебе не втече.

-Ти ось начитаєшся своїх книг, а потім починаєш мені тут роздумувати. Давай репетирувати.

Я сіла на диван. Маринка вдихнула, широко посміхнулась і котячою ходою почала до мене йти.

- Слухай, якщо ти так до нього йтимеш, то він втече, - хмикнула я.

- А як?

-Йди просто, вільним кроком.

-Ага, як у фільмі, так? Вільною ходою від стегна, очі напівопущені..

-Блін, Маринко, та не треба нічого репетирувати. Будь собою. Все, я пішла робити чай.

Я поставила чашки з чаєм на стіл, виклала пиріг, що мама вчора пекла і покликала подругу. Увійшла вона на кухню з похилою гловою.

-Ну, Марин, ну повір, до такого не можливо підготуватися. Просто красиво одягнися, зроби макіяж та йди. А там подивишся по обставинах.

- Яких? Це моє перше побачення. Перше!

-І що?- я не витримала.

Подруга схопилася з стільця.

-Чого кричиш?

-Ну, а як мені розмовляти з тобою?

-Ти б краще допомогла мені.

-Ну, як мені тобі допомогти?

-А пішли зі мною? - раптом затихла Маринка.

-Привіт...як ти собі це уявляєш? Буду твоєю страшною подругою?

Маринка замовкла і почала пити чай.

-Ти чого мовчиш? Думаєш чи справді я страшненька?- посміхнулась я.

-Дурненька,. гаразд..Ну хоч з макіяжем та зачіскою допоможеш?

-Ти впевнена?

МИ почали сміятися і трохи розслабились. Посидівши ще трохи, Маринка пішла готуватися до побачення, а я нарешті, помивши чашки, сіла дочитуваи свою книгу.

***********************

Сьогодні повертаються батьки,а це означає, що потрібно все швидко прибрати. Порядок і так був у квартирі, але треба ще раз все помити, про всяк випадок. Я увімкнула телефон і побачила сім пропущених. Один від мами (блін, отримаю), два від Маринки і чотири від Сашка.

Мама сказала, що вони затримаються тому, щоб на них сьогодні не чекала, приїдуть, можливо, завтра.

Маринка слухавку не брала. Передзвонила Олександру.

- Привіт, - усміхнулась скоріше сама собі.

-Привіт, я тобі  дзвонив.

-Я бачила, ось тому і передзвонюю.

- А чому не відповідала?

-О! Це вже мені не подобається. Ну пару разів сходили з хлопцем на прогулянку, так це не привід вдавати ревнивого чоловіка.

- Я вимкнула телефон.

-А чим займалась?

-Та так, відпочивала.

- В клубі?

-Це допит?

-Вибач, цікаво.

-Вдома, а що?

-А навіщо тоді телефон вимкнула?

Ну все! Гасіть світло, панове!

- Слухай, я думала ти просто скучив, а ти мені вирішив допит влаштувати. Значить більше жодних прогулянок. Бувай.

Я вимкнула дзвінок.

Це ж треба таке?!

Зрозуміла, що на сьогодні прибирання скасовується, якщо мої приїжджають завтра і я вирішила, що можна розслабитись.

Додзвонилась до подруги і домовились, що увечері йдемо гуляти.