Читати книгу - "Аріанель , Arachne "

Аріанель підвела на нього очі, і в них блиснула подяка. Вона знала, що Еленвен не залишить її, але його слова все одно були важливими для неї.

- Дякую, Еленвен, - тихо сказала вона, відчуваючи, як її тривога трохи відступає. — Я не знаю, що на нас чекає попереду, але з тобою мені буде легше.

Він усміхнувся їй, але в його очах все ще залишалася тінь занепокоєння.

— Ми підемо до короля і скажемо йому про твоє рішення, — запропонував він. — Він повинен знати, що ти збираєшся вирушити в гори, і що це може бути небезпечним.

Аріанель кивнула, погоджуючись. Її серце було готове до цієї важкої розмови. Вона знала, що дідусь переживатиме за неї, але він повинен зрозуміти, що це її шлях, і вона не може його уникнути.

— Так, ходімо, — погодилася вона, прямуючи у бік замку.

Еленвен пішов за нею, намагаючись надати їй впевненості своєю присутністю. Попереду на них чекала розмова з королем, і він знав, що це буде нелегко. Але ще важче буде прийняти їхню майбутню подорож, повну небезпек і невідомості.

Коли Аріанель і Еленвен залишили стародавню вежу, сутінки вже почали занурювати ліс у напівтемряву. Вони йшли в тиші, поки не знайшли невелику галявину, залиту м'яким місячним світлом, яке проникало крізь щільні крони дерев. Навколо неї росли квіти, блискучі, наче зірки, і здавалося, що саме місце мало якусь магічну силу.

Еленвен глянув на Аріанель і, вловивши її погляд, кивнув головою. Вони знали, що повинні зв'язатися з королем і розповісти йому про те, що вони дізналися. Аріанель повільно підійшла до центру галявини і, заплющивши очі, почала концентруватися на магії, що переповнювала її душу.

Вона витягла руку вперед, і з її долоні почало виходити слабке світло, наче срібна нитка, яка швидко розросталася, перетворюючись на тонку сяючу хмару. Еленвен, що стоїть поруч, тихо шепотів стародавні слова на ельфійському, які підштовхнули силу магії, і хмара почала набувати форми.

Світло з долоні Аріанель поступово наповнило весь простір навколо них. Хмара згорнулася в коло, його краї засвітилися блакитним полум'ям. У центрі магічного кола почала вимальовуватись постать. Спочатку розпливчаста, але незабаром у хмарі виявився силует, а потім і обличчя короля.

Його образ був чітким і ясним, наче він стояв просто перед ними. Обличчя короля, хоч і відображалося в магічній хмарі, виражало глибинну мудрість і незмінну рішучість. Він дивився на свою онучку з тихою усмішкою, але в очах читалася тривога.

— Дідусю, — прошепотіла Аріанель, її голос тремтів від хвилювання і глибокої любові. - Я знайшла пророцтво. Воно говорить, що моє призначення відновити рівновагу між нашими народами.

Обличчя короля, ніби вслухаючись у її слова, трохи спохмурніло, але він мовчав, дозволяючи їй продовжити.

— Мені доведеться йти в гори, до чорних ельфів, — додала вона, вже впевненим голосом, який, здавалося, луною рознісся по всій галявині. - Там я зустріну свою долю. Я не знаю, що чекає на мене попереду, але я відчуваю, що зобов'язана виконати цю місію. Це моя кров, моя доля.

Король уважно глянув на онучку, і в його погляді не було ні краплі засудження, лише гордість і неспокій за її майбутнє.

— Аріанель, — промовив він м'яким голосом, який, здавалося, пройшов крізь магічну хмару і наповнив усе довкола теплом. — Ти виросла і стала мудрою та сміливою. Я вірю в тебе та в твої сили. Ти спадкоємиця стародавньої крові, і це пророцтво твій шлях. Я благословляю тебе на цю подорож. Але пам'ятай, що ти не одна. Твоя сім'я завжди з тобою, навіть якщо ми не поряд.

Обличчя короля на мить змінилося, і він додав з тривогою:

— Обережно будь у горах. Твоя душа сильна, але вона також крихка. Нехай тебе веде серце, але не забувай про розум. Бережи себе, Аріанель.

Аріанель кивнула, її очі сповнилися сльозами, але вона трималася твердо.

— Я повернусь, дідусю, — пообіцяла вона. - І привезу ліки для тебе. Ми знову будемо разом, і я виконаю своє призначення.

Образ короля м'яко поблиснув, а потім повільно зник, розчиняючись у місячному світлі, залишаючи після себе відчуття тепла та спокою. Магічна хмара розвіялася, і галявина знову поринула в природну лісову напівтемряву.

Еленвен глянув на Аріанель, побачивши в її очах нове сяйво, яке говорило про її рішучість і готовність йти далі.

— Ми повинні йти далі, — тихо сказав він, і Аріанель, глибоко зітхнувши, знову впевнено кивнула, прямуючи вперед, до свого призначення.

Аріанель стояла нерухомо, відчуваючи, як теплий вітерець лагідно торкався її обличчя, нагадуючи про слова короля. Її погляд поринув у бік гір, де, здавалося, ховалася її доля. Місяць висвітлив вершини, створюючи срібні тіні, і в їхньому таємничому блиску Аріанель відчувала поклик, що виходить із самої глибини її істоти.

Раптом вона відчула приплив рішучості. Всі сумніви та страхи розчинилися, залишивши лише ясне розуміння того, що вона має зробити. Вона повернулася до свого коня, який спокійно пасся неподалік, і швидкими, впевненими рухами схопилася на нього.

- В дорогу, - рішуче сказала Аріанель, її голос пролунав твердо і впевнено.

Еленвен мовчки стежив за нею, розуміючи, що цей момент стане початком їхньої великої подорожі. Він скочив на свого коня і торкнувся поводи, прямуючи слідом за Аріанель, який уже прямував у бік гір.

Коні легко несли їх м'якою лісовою стежкою, і незабаром вони зникли в темряві ночі, залишивши за собою лише ледь помітні сліди на землі. Попереду на них чекало невідоме, але Аріанель знала, що вона на вірному шляху - до свого призначення і до того, що визначатиме її життя.

Еленвен скакав за Аріанель, спостерігаючи, як вона впевнено веде свого коня вперед, ніби його шлях був уже призначений. Він не міг не захоплюватися її рішучістю, але у глибині душі його гризли сумніви. Щось у цьому пророцтві, за словами короля, турбувало його, і ці думки не давали йому спокою.

"Чому король не заперечив?" — запитував Еленвен. Він чудово знав свого владику, мудрого та обережного. Король завжди захищав свою онучку, іноді навіть надмірно. І все-таки, цього разу він не заперечив, не став утримувати Аріанель від небезпечного шляху в землі чорних ельфів, які були їхніми заклятими ворогами. Еленвен очікував, що король заборонить їй їхати, але натомість він благословив її.