Читати книгу - "Пограй зі мною , Юлія Вирва "

РОЗДІЛ 8 Допоможіть тоді розстелили плед. Я витягну смаколики.- попросила його. Він швидко з цим впорався. Потім сів на плед і поглянув на неї. Їй від того стало ніяково. На Солю ще ніхто з чоловіків так не дивився. Дивився закоханими очима. Вона сіла біля нього і поцілувала. Мстислав не очікував такого повороту. Тому відповів з усією пристрастю. Соломія така серйозна і разом з тим спокуслива жінка,  від якої хотілося втрачати голову. Кохатися з нею немов востаннє. Ніби завтра не настане.

Чоловік наразі зрозумів чому ця жінка стала такою серйозною і неприступною. Раніше її зламали. Зламали психологічно і фізично. Тому вона сховалася у власній мушлі. Відгородила себе від реальності. 

Мстиславе, я хочу провести цей вечір з вами. Я хочу вас як чоловіка. Повірте це не просто слова.Соломіє, я розумію вас. Розумію як ніхто інший. Вас ранили колись. Я зможу вас зцілити. Показати, що кохання існує в наш страшний час. Спробуйте довіритися мені.Мені важко це зробити. Але я спробую.

Після цього вони злилися у поцілунку. Чоловік обережно звільняв її від одягу, але сам роздягнувся лише до пояса. Він хотів бачити цю жінку такою, якою створила природа. Її невеличкий живот, сідниці, стегна, груди, що піднімалися вгору від жагучого бажання, сірі очі, які зазирали в самісіньку душу. Соля змушувала його відчувати себе справжнім. Мстислав відчув як в штанях стало затісно. Його фалос прагнув опинитися в ній. Влити сім'я, запліднити її нутро. Зробити їй дитину хай йому грець. Але чоловік боявся, що завдасть їй болю. Ця жінка дивовижна. Вона мов фенікс, який повстав з попелу. Соля обернулася до нього і повільно сіла на коліна. Від того усе поплило перед його очима. Несила стримувати стихію в середині себе. Він таки не втримався й  знявши штани з трусами обережно розвернув її до себе спиною і дуже повільно почав виходити. Соломія почала стогнати і цим дала зелене світло. Їй понад усе праглося цього. Інтимної близькості з реальним чоловіком. З тим , кого обрало її серце. Вони рухалися синхронно, набираючи швидкості, щоб згодом потонути в обіймах один одного, втомлені та щасливі. Лежачи на пледі вже одягненими, вони дивилися на зоряне небо і відчували блаженство. Їхні душі говорили за них. 

Коли комарі почали надокучати вони зібралися і пішли до неї додому. Пікнік видався на славу. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍