Читати книгу - "Сукня Для НареченоЇ, Роман Олійник (Argonayt)"

…До свого професійного успіху я прямував тернистим шляхом. Всіляких перешкод і невдач на ньому було більш чим би мені цього хотілося. Але я дуже любив свою роботу, вона приносила мені неймовірну насолоду, тож кожній перемозі частенько радів мов мала дитина. В результаті, моє працелюбство помножене на дещицю таланту зробили мене тим ким я є тепер.

Розпочинати свій бізнес виявилося надзвичайно складно. У мене для цього не було ні життєвого досвіду, ні професійних навиків, ні відповідних зав’язків. На той час я знаходився у глибокій депресії через втрату коханої дівчини, котра вийшла заміж за іншого. Щоб хоч якось розвіятися від тужливих думок з головою занурився у творчість. Забувши про весь навколишній світ, тижнями не виходив з квартири і малював все нові й нові ескізи одягу. Скільки тих рулонів ватману потім було викинуто на смітник і не злічити. Більшість з того що придумала моя буйна уява виглядало настільки химерно, що сторонній спостерігач міг би подумати що я геть збожеволів.

На щастя поряд завжди знаходилася сестра Наталя. Її тверезий розум і практична вдача завше допомагали відділяти кукіль від пшениці й вибирати з усього створеного моєю невгамовною фантазію проекти варті реального втілення в життя. Власне тим втіленням, а простіше кажучи виготовленням розкрою і пошиттям одягу, вона й займалася самотужки на початках.

І перший, насправді гучний, успіх це виключно заслуга сестри. Вже не знаю як, бо тоді мало цікавився такими несуттєвими подробицями, та їй вдалося отримати замовлення від племінниці колишнього мера міста. Дівчина мала взяти участь в конкурсі краси і прагнула отримати плаття котре б зробило її неперевершеною красунею. Родичці міського очільника зовні було далеко до казкових принцес, та в сукні пошитій за моїм ескізом вона зробила справжній фурор серед журі і глядачів конкурсу.

Після цього випадку клієнтів у нас суттєво побільшало і тоді Наталя поставила мене перед конкретним вибором, або я починаю реально співпрацювати з нею, або вони махне на все рукою і повертається в село до батьків. Погроза жінки подіяла на мене мов той холодний душ. Я збагнув, що коли буду і надалі триматися за спогади минулого то безповоротно втрачу будь-який шанс на достойне майбутнє. Зрештою у Аліни власне життя, то чому я маю через неї марнувати своє. Зась, краще тепер займуся тим що важливе для мене і ніколи більше, не те що зустрічатися, але навіть думати про неї не буду.

Я викарабкався з лабетів депресії для того щоб з головою зануритися в роботу. На диво виявилося, що коли у тебе є контакти з родиною мера, то перед тобою легко відкриваються ті двері котрі перед тим здавалося замкнені на три замки. Звісно чиновницьких перепон вистачало, як і всіляких побутових проблем, але у кого їх немає? Головне нам вдалося заснувати власне ательє, замовлень вистачало, а з кожним клієнтом збільшувалися не тільки наші фінансові можливості, але й популярність у місті та на весь регіон.

Ставши поважним бізнесменом і доволі відомим дизайнером я однак не зміг влаштувати свого особистого життя. На це було кілька причин. Спершу не полишали думки про Аліну. Все таки вона була моє перше справжнє кохання і просто так витравити з серця спогади про неї виявилося непросто. Потім всього себе віддав бізнесу. Керувати власним ательє і задовольняти всі забаганки та примхи клієнтів насправді пекельна справа. А коли вже все більш-менш налагодилося так чомусь зникло бажання до серйозних стосунків з жінками. Було кілька нетривалих любовних романів, та всякий раз ці відносини закінчувалися плачевно. Мої партнерки бажали від мене того чого я їм не міг дати, вони хотіли заміж, а мене чомусь відразу починало тіпати від одного цього слова. Мабуть через те, що добре знав скількох майбутніх наречених я ощасливив своїми весільними сукнями, і як багато з них потім розчарувалися в сімейному житті.

Однією з тих чиє подружжя розбилося на дрібні друзки була й Гавриленко. Хоч ми й не бачилися весь цей час, та до мене вряди-годі долітали звістки про неї. Це були ті слухи і плітки, які знав кожен хто хоч трішки слідкував за світським життям нашого міста. Аліна вийшла заміж за сина одного з великих цабе з міської мерії. Спершу у них здавалося все було просто чудово. Навіть на місцевому телеканалі одного разу показали репортаж про те як щаслива сімейна пара з життєрадісними посмішками на вустах проводять якусь благодійну акцію.

На жаль тривало це, як тепер зрозуміло, показне благополуччя недовго. Після чергових виборів влада помінялася і колишніми керманичами міста зацікавилися правоохоронні органи. Потрапив під їхній пильний погляд й благовірний Гавриленко. Що там йому інкримінували я не знаю, та Аліна виявилася тертим калачем. Ще не встигли на її судженого завести кримінальну справу (якщо взагалі заводили) як вона хутко подала на розлучення. При цьому провернула все так майстерно, що відсудила собі ледь не всі статки свого нещасного чоловіка. Після цієї історії жінка повністю зникла з поля зору місцевої громадськості і я навіть не підозрював що вона продовжує мешкати у нашому місті…