Читати книгу - "Кривавий меридіан, або Вечірня заграва на заході, Кормак Маккарті"

пиячили і гукали до американців іспанською, коли ті проїжджали окрай табору. Хтось приніс довгу палицю із запаленим від багаття клоччям на кінці і підпалив Юду. Його лахи були просто-таки набиті петардами та ракетами, тож коли вони загорілися, ті штуковини почали одна за одною вибухати дощем охопленого полум’ям лахміття і соломи. Аж поки не вибухнула бомба в його штанцях, і все розлетілося на шматки, лишивши сморід кіптяви і сірки, і чоловіки схвально загукали, а малі хлопчаки кинули насамкінець кілька камінців у почорнілі рештки, що гойдалися в зашморгу. Малюк останнім проминав ту галявину, і сонорці кликали його, пропонуючи вино з бурдюка, але він знизав плечима під лахмітним плащем і поквапився за своїми людьми.

Тепер чимало уярмлених Ґлентоном сонорців працювали цілими бригадами над укріпленням пагорба. Ще в таборі утримували десяток чи більше індіанських і мексиканських дівчат, деякі з яких були ще майже дітьми. Ґлентон з певним інтересом наглядав за зведенням стін довкола пагорба, але в усьому іншому дав своїм людям свободу, дозволивши із неймовірним розмахом заробляти на переправі. Здавалося, він не надто зважав на багатство, яке накопичувалося, та щодня у своїй кімнаті відмикав латунний замок на великій дерев’яно-шкіряній скрині, підіймав віко та висипав усередину цілі мішки цінностей: у скрині вже назбиралися тисячі доларів золотими і срібними монетами, а також ювелірні вироби, годинники, зброя, самородки в шкіряних бганках, срібні злитки, ножі, столове срібло, тарілки, зуби тощо.

Другого квітня Девід Браун, Довгань Вебстер і Тоудвайн вирушили до міста Сан-Дієґо на старому мексиканському узбережжі, щоб поповнити запаси. Вони вирушили на заході сонця з караваном в’ючних тварин, виїхали з-за дерев, озираючись на річку, а потім манівцями повели коней униз дюнами у прохолодні сині сутінки.

За п’ять днів вони без жодних пригод перетнули пустелю, піднялися на прибережний кряж, провели мулів через засніжений прохід, спустилися західним схилом й увійшли в місто під дрібною мжичкою. Від води їхні шкури обважніли, а тварини були заляпані якимсь мулом, вимитим з них і їхніх пожитків. На брудній вулиці їх проминув загін американської кавалерії, і вони почули, як десь далеко, здригаючись, гуркотить море, вдаряючись об сірий кам’яний берег.

Із луки сідла Браун зняв морал[230] з рослинного волокна, наповнений монетами, і вони втрьох спішилися, увійшли до бакалії-віскарні і, не представляючись, висипали вміст на шинквас.

Там були дублони, викарбувані в Іспанії та Гвадалахарі, напівдублони, золоті долари і крихітні золоті напівдолари, французькі десятифранкові монети, золоті «орли» та «напіворли», «круглі» долари з діркою в центрі та долари, які карбували в Північній Кароліні та Джорджії, чисті двадцять два карати кожен. Бакалійник зважив їх стосиками на звичайних вагах, відсортувавши за штемпелем карбування, потім відкоркував сулії і розлив напій у маленькі цинові чашки із вибитою позначкою джил[231]. Вони випили, поставили чашки, і він посунув пляшку до них по грубо випиляних дошках шинкваса.

Раніше вони склали список потрібного провіанту і, домовившись про ціну на борошно, каву та інші продукти, вийшли на вулицю, кожен з пляшкою в руках. Вони пішли спочатку по дощатій кладці, а потім по багнюці, повз ряди кострубатих халуп, повз невелику площу, за якою, як було видно, котить хвилі низьке море, повз маленький табір наметів і вулицю, де приземкуваті хатини зі шкур, абсолютно чорні і сяйливі від дощу, скидалися на дивні плоскодонки, що вишикувались уздовж краю заростів морського вівса над пляжем.

Саме в одній із таких хатин Браун і прокинувся наступного ранку. Він погано пам’ятав попередню ніч, і, крім нього, всередині нікого більше не було. Решта спільних грошей була в сумці на шиї. Він прочинив обтягнуті шкірою двері та вийшов у темряву і туман. Вони не розсідлали й навіть не нагодували своїх коней, тому він повернувся до бакалії, де ті досі були прив’язані, сів на доріжку і дивився, як з пагорбів за містом спускається світанок.

Опівдні він із червоними очима і смердючий стояв біля дверей алькальда, вимагаючи звільнення своїх супутників. Алькальд утік через задні двері, але незабаром прибув американський капрал із двома солдатами, які прогнали Брауна. За годину Браун уже був у кузні. Сторожко стояв у дверях і вдивлявся вглиб неосвітленого приміщення, доки не зміг розгледіти контури речей усередині.

Коваль працював за верстатом, Браун увійшов і поставив перед ним полірований футляр з червоного дерева з прикріпленою до кришки латунною іменною табличкою. Він відклацнув застібки, відкинув кришку й вийняв із заглиблення два стволи та ложе рушниці. Причепив стволи до патентованого казенника, поставив рушницю на верстат і вставив на місце штифт, щоб зафіксувати цівку. Звів курки великими пальцями і спустив їх. Зброю зробили в Англії, і вона мала «дамаські» стволи[232], замки з гравіюванням і ложе з вузлуватого червоного дерева. Браун звів голову. Коваль дивився на нього.

Ти працюєш зі зброєю? запитав Браун.

Трохи.

Треба відрізати ці стволи.

Взявши до рук рушницю, коваль трохи потримав її. Хтось забрав інкрустовану золотом сполучну планку між цівками з іменем зброяра і написом «Лондон». На патентованому ложі були дві платинові смужки, на замках і курках — глибоко вирізьблений орнамент із завитків, а обабіч імені виробника вигравіювано куріпок. Стволи фіолетового відтінку були виготовлені з потрійних штрипсів, а на кованому залізі та сталі містився якийсь розмитий візерунок, подібний на сліди стародавньої чужоземної змії, рідкісної, красивої та смертоносної, візерунчаста дерев’яна частина на прикладі мала темно-червону перисту текстуру і приховувала підпружинену срібну коробочку для капсулів.

Коваль покрутив у руках рушницю й подивився на Брауна. А потім глянув на футляр. Оббитий зеленою байкою з маленькими підігнаними відділеннями, де лежали пижоріз, цинова порохівниця, шомпольні протирки та запатентований циновий пристрій для забиття капсулів.

Так що тобі треба? запитав він.

Відрізати стволи. Щоб довжина була десь отут. Браун притиснув палець до рушниці.

Я не можу.

Браун глянув на коваля. Не можеш?

Ні, сер.

Браун оглянув кузню. Ну, сказав він. А я оце було подумав, що будь-який дурень може відрізати стволи у рушниці.

З тобою щось не так. Навіщо хтось захоче відпилювати стволи у такої рушниці?