Читати книгу - "Трохи відчайдушної слави, Емілі Теш"

Ісо нічого не сказав.

— За винятком кількох священиків, — сказав Аві. «Ваш вид функціонально вимер. Ти ніколи не народжувався, принц Ісо. Ваша божественна машина створила вас. Можливо, слово, яке буде доречнішим, це втілення».

«Залиш його у спокої!» сказала Кіра. «Чому це має значення?»

«Не щодня зустрічаєш когось із справжньою метою в житті», — сказав Аві, з такою ж огидою, як вона сприймала його теперішню версію; ще бридкішу через те, наскільки він був самовпевненим. «Я хочу знати, як це працює… Якого біса?»

“Якого біса” було тому, що Клео накинулася на нього з тіні.

Вона відкинула Аві від Ісо. Як тільки ножа більше не було біля горла Ісо, Кіра побігла вперед, щоб допомогти. Вона з усіх сил намагалася не реагувати, коли Клео займала позицію для атаки, бо якщо вона не відреагує, то й Аві не помітить. Зовсім не важко було змусити його говорити. Переконати його зупинитися було б важче.

Вони жваво роззброїли Аві. Клео віддала його ніж Ісо, який тримав його так, ніби він міг бути отруйним, а Кіра обшукала Аві, шукаючи іншу зброю. “Цей хлопець?” — сказала Клео через голову не-Аві, поставивши його на коліна й швидко обмотуючи пояс навколо його зап’ясток. «Що з цим хлопцем? Я пам’ятаю, ти повернулася за ним минулого разу».

«Я не інструмент», — сказав не-Аві. «Ви всі пошкодуєте про це».

Вони обоє проігнорували його. «Дякую, Клео», — сказала Кіра. Вона помітила, як Магі ширяє трохи осторонь із стурбованим виглядом, а потім тихо розмовляє з Ісо. Вони були друзями, звичайно. Вони були знайомі рік.

«Не дякуй мені, він правий, у нас проблеми», — сказала Клео. У неї на спині була службова гвинтівка, яку вона знайшла на посту охорони. «Я подивилася на те, що мене чекає, і вирішила, що мені не подобається героїчна остання битва, поки ви, хлопці, стоїте й робите… А що ви робите? Розкажіть мені. Давайте, маджо. Убийте цю річ, якщо ви тут, щоб її вбити. У нас є дві хвилини, поки сюди не прибуде підкріплення цього хлопця».

«Що ти маєш на увазі, минулого разу?» сказав не-Аві. «Що ти маєш на увазі, вбити це?»

«Не твоє діло, заткнись, ти мій в’язень», — сказала Клео.

Ісо сказав: «Але зараз все по-іншому».

Кіра відчула різкий холод на потилиці. Вона обернулася, щоб подивитись на Ісо. Він стояв поряд. Тепер ніж був у Магі. Він також тримав його так, ніби вважав отруйним. Ісо сказав: «Це було тоді, коли він зламався».

«Ви сказали, що закінчите роботу!» сказала Кіра.

«Вона жива», — сказав Ісо. «Вона створила мене. Це все, що залишилося від Леру та інших, це те, заради чого помер мій світ, це моє. І це може бути силою добра. Ти не маєш права вказувати мені, що з цим робити, Валькірі».

«Почекай, ми хочемо підкріплення з Тріумфаліса?» — пробурмотіла Клео. «Це добре, що ти довіряєш маджо, Кіра. Чого ви очікували?»

«Підкріплення не буде», — сказав Ісо холодно та впевнено. Він підняв руку в одному з тих знайомих наказових жестів. Кіра відчула вібрацію, що проходить через тіньовий простір так, як це може відчувати людина, коли вона стоїть у печері, яка от-от обвалиться: наче звичайна реальність — це кімната зі стінами та стелею, яка може впасти на вас. «Це місце моє. Це мій дім».

Він повернувся спиною до Кіри та інших, повернувся до великої водяної дуги, і складні механізми Мудрості засяяли навколо них ореолом сили та світла.

«Ну, все пройшло добре», — сказала Клео.

«Ні!» — сказала Кіра, коли Клео прицілилася в потилицю Ісо зі службової гвинтівки.

Клео все одно вистрілила. Кіра побачила, як куля сповільнилася, а потім випарувалася, коли наблизилася до Ісо в межах десяти футів. Його вуха трохи поворушилися. Вони навіть не обернулися.

«Ого, значить, у когось був план», — сказав не-Аві, все ще стоячи на колінах. — Очевидно, не в тебе.

«Ісо, будь ласка!» — скрикнула Кіра.

І саме тоді увійшов адмірал Джоле.

«Ну, це сюрприз», — сказав він.

Його голос пронісся великою залою, і звучав так, як його запам’ятала Кіра, сповнений тепла й певності; насичений, глибокий, сильний, не гучний, але чіткий і добре спроектований. Адмірал Авлус Джоле, який йшов до них через всю кімнату, був фігурою, яка відповідала його голосу. Він був високий навіть для людини, широкоплечий у своєму темно-синьому мундирі з рядом медалей, прикріплених до грудей, і йшов легким кроком, не надто швидким, але без ознак того, що він ставив одну ногу перед іншою.

«Адмірал!» скрикнув не-Аві. Побачивши його, Клео невдоволено зашипіла. Магі переводив погляд то на Ісо, то на Кіру і стояв нерішуче й марно.

Кіра змусила себе пильно поглянути на чоловіка, який наближався до них, шукаючи розбіжності, щоб стримати здригання. Він був товстішим за себе колишнього на Геї, радше твердим, ніж виснаженим. Можливо, зайва плоть змусила його виглядати на кілька років молодшим. Його рідке волосся піщаного кольору було акуратно зачесане назад від лоба, а піджак уніформи був свіжим. У куточках його очей були дружні зморшки. Він мав вигляд якогось доброго дядька. Вал (коли вона зустріла його на тій шикарній вечері багато років тому) він сподобався.

«Сер, вони Зівірі Джо», — вигукнув Аві, перш ніж Клео сказала: «Ти заткнешся?» і вдарила його ззаду.

«Очевидно», — сказав адмірал Джоле. Він навіть не дивився на них. Його очі були звернені до великої колиски Мудрості. «Минули роки, як я бачив це таким, — сказав він. «Старий Леру зробив шкоду бідоласі. Це прекрасно, коли вона прокидається, чи не так?»

«Сер», — знову сказав не-Аві, мабуть, абсолютно несприйнятливий до загрози невдоволеної Клео. Кіра знала, як це виглядає — відчайдушно бажати схвалення Джоле. Чи був її Аві таким?

Ісо нарешті обернувся. Він задумливо подивився на Джоле, і чомусь ніколи не здавався Кірі таким чужим. Вона знову усвідомила його струнку статуру, величезні срібні очі, сіруватий колір шкіри і довгі трипалі руки та рухливі вуха, гнучкі хвилі їхнього гребня. Вона спробувала ступити вперед. Вона виявила, що не може рухатися. Її ноги були прикуті до підлоги.

«Прокляття три рази», — прошепотіла Клео біля неї. «Ми не в своїй тарілці».

«Я не хочу, щоб ти був тут», — сказав Ісо до Джоле. Його погляд ковзнув до Аві. «Або він», — додав Ісо, і