Читати книгу - "Смерть у кредит"

явно йому не підходив… Він намагався напитати місце деінде… Він передбачав крах і розпитував колишніх колег… Він знав помічника касира в конкуруючій компанії… «Конніванс-Енсанді». Йому ніби обіцяли випробовувальний термін у січні… Але там також потрібно було друкувати… Він брався за це щодня, як тільки повертався з достави замовлень.

Та машинка була дерев'яним інструментом, надзвичайно міцним, спеціально для прокату, вона дзвеніла на кожній комі. Батько сидів біля кватирки й несамовито тренувався з обіду до півночі.

Мати після миття посуду підіймалася до себе, готувала собі компрес і клала ногу на стілець… Вона не мала розмовляти, це дратувало батька… Від спеки можна було зійти з глузду… Початок літа був дуже спекотний.

* * *

Час для пошуку роботи було вибрано невдало… Напередодні мертвого сезону торгівля майже завмерла. Трохи порозпитували… Покрутилися тут і там… серед знайомих комівояжерів… Ті не мали нічого путнього на прикметі. Пошуки слід було відновити після періоду відпусток… навіть в іноземних крамницях.

У певному сенсі цей період бездіяльности був навіть корисний, оскільки жодного пристойного вбрання… та перш ніж я знову візьмуся за пошук роботи, мене слід було спорядити… З гардеробом справи були досить кепські!.. На взуття та пальто я міг розраховувати не раніше вересня!.. Я був дуже радий цій відстрочці… я міг ще перепочити перед тим, як продемонструю їм свою англійську!.. Як тільки вони дізнаються правду, знову почнуться зведення рахунків… Зрештою, це відбудеться трохи пізніше!.. У мене залишилася лише одна сорочка… Я одягнув батькову… Мені куплять піджак та двоє штанів одразу… Але тільки наступного місяця… Зараз на це не було коштів… їх ледь вистачало на харчі… Платити треба було восьмого, а рахунок за газ запізнювався! А ще податки! І батькова машинка!.. З цього неможливо було виборсатися!.. по всій квартирі валялися неоплачені рахунки! Їх знаходили на всіх меблях, фіолетові, червоні, блакитні!..

Отже відтермінування я таки отримав! Не міг же я припертися до нових господарів у зношеному, залатаному, обшарпаному костюмчику, з рукавами до ліктів… Це було неможливо! Особливо в крамницях модних товарів та роздрібної торгівлі, де всі одягаються як справжні фраєри.

Мій батько буквально поринув у дактилографічні вправи та свої тривоги про те, що його витурять з «Коксінелі», тож навіть за обідом не полишав своїх роздумів! Я більше його не цікавив. Він мав нав'язливу ідею про ницість моєї натури! Тупий невиліковний кретин! Ось і все! Мовляв, я не здатний перейнятися тривогами й турботами піднесених натур… Я був не з тих, для кого життєві жахи — як ніж, встромлений у живу плоть! Який з кожною хвилиною занурюється в неї дедалі глибше! Ах! немає! немає! Хіба я вганятиму ніж у рану! Ще? Ще глибше? Ах! Ще дошкульніше!.. Аби волати про користь страждань! Ні! Хіба я перетворюся в Пасажі на факіра? назавжди?.. Так що ж? Стати незвичайним? так! Дивовижним? Чудовим? Досконалим? О! так! І ще в тисячу разів зануднішим і виснаженішим, маніяком!.. Вічне джерело витрат та сімейних негараздів!.. То й добре! Нехай сама плутанина! Ах! так, саме таким чином! Стати в сто тисяч разів економнішим! Гопа! Нічого подібного ви ще не бачили! ні в Пасажі, ні в жодному іншому місці! В цілому світі!.. Господи Боже мій! чудова дитина! Чудовий син! Феноменальний! Але що з мене візьмеш! У мене була мерзенна вдача… Цьому не було виправдань!.. Я не мав ні на йоту чести… Наскрізь прогнив! Огидний виродок! У мене не залишилося ні ніжности, ні майбутнього… Я зашкаруб, як тридцять шість тисяч ціпків! Я був нахабним розпусником! Гірше коров'ячого гною… Похмурий, як ворон… Від мене не можна було чекати нічого доброго! Я був породженням пекла. І я регулярно їв опівдні та ввечері ще й уранці пив каву з молоком… Свій борг щодо мене вони виконали! Я був їхнім хрестом на цій землі! Моє сумління вже ніколи не прокинеться!.. У мене залишилися лише одні інстинкти та ненаситна прірва, щоб пожирати жалюгідний раціон та пожертви родини. У певному сенсі я був справжнім вампіром… Тож не варто було звертати увагу…

* * *

У Пасажі Березіна з часу мого від'їзду всі вітрини зазнали численних змін… Поширився «стиль модерн», бузкові та помаранчеві кольори… Це була велика мода на садові в'юнки та іриси… все це вилося вздовж стін з ліпним та дерев'яним орнаментом… Відкрилися дві парфумерні крамниці й ще одна, що торгувала грамофонами… Всюди висіли однакові фотографії… що біля дверей театру «Ґреньє монден»… Що за лаштунками. Там весь час звучала «Міс Геліетт», завжди з одним і тим же тенором Піталуґа[45]… Це був чарівний голос, який святкував свій тріумф щонеділі! У Нотр-Дам де Віктуар для всіх своїх шанувальниць… Про нього говорили цілісінький рік у всіх крамницях Пасажу, особливо про «Християнське Різдво», яке цей Піталюґа ставив у церкві Сен-Есташ на Святвечір!.. З кожним роком дедалі приголомшуюче, відточеніше та надприродніше…

З'явився проект проведення електрики в усі крамниці Пасажу! Тоді можна було б прибрати газ, який струмував з четвертої години пополудні, через усі 325 конфорок, і який так сильно смердів у нашому і без того задушливому повітрі, що деяким паніям до сьомої години ставало від цього зле… (Додайте до цього запах від песиків, яких ставало щораз більше…) Подейкували, що нас збираються повністю зруйнувати! Демонтувати всю галерею! Підірвати великий скляний дах! Ось так! І прокласти вулицю завширшки 25 метрів через те саме місце, де ми жили… Ах! Але це було несерйозно, скорше, якісь вигадки доведених до відчаю жебраків!.. Над усіма чигала загроза злиднів! Завжди, і на це не було ради! Крапка!.. Такий закон виживання!..

Слід було мати на увазі, що час від часу в цих курячих мізках починалися невеликі бродіння, найчастіше в пору відпусток… Це нагадувало бульбашки, що лускали на поверхні… перед грозами у вересні… Тоді й почали поширюватися плітки та всілякий бруд, усі марили про успіх, про чудові авантюрні угоди… У своїх галюцинаціях вони бачили, як їх експропріюють, як їх переслідує Держава! Пихкаючи від обжерливости, вони цілими годинами позіхали та морочили собі голову… зазвичай такі бліді, їхні обличчя буряковіли…

Перед сном вони обмінювалися карколомними, взятими зі стелі розрахунками! вражаючими сумами, які будуть потрібні, щойно доведеться переїжджати! О! Господи Боже мій! Вони мали б стільки клопоту! Вищій Народній Владі довелось би попрацювати, якби вона вирішила їх звідси виселити!.. Різні Державні Ради і не підозрювали, що на них чекає!.. Який Опір! Ото ж!