BooksUkraine.com » Детективи » Дівчина у павутинні 📚 - Українською

Читати книгу - "Дівчина у павутинні"

152
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Дівчина у павутинні" автора Давид Лагеркранц. Жанр книги: Детективи. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 79 80 81 ... 122
Перейти на сторінку:
і минулого разу, хлопчик малював розрізненими шматочками — одна деталь тут, друга там. Зрештою, це складалось у цілісну картину. Кімната на малюнку була та сама, але пазл на підлозі лежав уже інший, простіший — червона спортивна машина, що летіла вперед, і натовп глядачів на трибунах. Тепер над пазлом стояв уже не один чоловік, а двоє.

Одним з них знову був Лассе Вестман, одягнений у футболку та шорти, з налитими кров’ю, примруженими очима. Він здавався п’яним і ледь тримався на ногах, проте його все одно розбирала лють. З його рота текла слина. І все ж він був не найстрашнішою постаттю на малюнку. Там височів і другий чоловік, з водявими очима, сповненими відвертого садизму. Неголений і також п’яний, з тонкими малопомітними губами, він теж, судячи з усього, частував Авґуста стусанами. І хоч самого хлопчика, як і раніше, на малюнку видно не було, та від цього його присутність відчувалася ще більше.

— Хто цей інший? — запитала Саландер.

Авґуст не відповів, однак його плечі затремтіли, а ноги під столом сплелися в тугий вузол.

— Хто цей інший? — повторила Лісбет з більшим притиском.

Авґуст вивів на малюнку нерівним дитячим почерком:

РУҐЕР

Руґер — це нічого не сказало Саландер.

За кілька годин у Форт-Міді, коли його хлопці-гакери, прибравши за собою, розповзлися по домівках, Ед підійшов до Алони. Дивна річ, але він більше зовсім не здавався сердитим чи засмученим. Скоріше, самовдоволено сяяв, і навіть у спині йому ніби трохи попустило. У руках Ед тримав свій ноутбук. Одна шлейка звисала в нього з плеча.

— Гей, старий, — промовила Алона, — скажи мені, що відбувається?

— Мені дали відпустку, — відповів Ед. — Їду в Стокгольм.

— Теж мені, вибрав місце. Хіба там не холодно в таку пору року?

— Здається, справжня холоднеча.

— Насправді ж ти їдеш туди не у відпустку?

— Між нами кажучи, ні.

— Тепер мені ще цікавіше.

— Джонні Інґрем наказав нам зупинити розслідування. Гакера треба залишити гуляти на волі, а нам слід удовольнитися тим, що ми заткнемо кілька дірок у системі безпеки. Тоді це все опиниться під сукном.

— Як Інґрем, хай йому чорт, може таке наказувати?!

— Вони не хочуть, як він сказав, розбудити сонного звіра й наразитися на скандал, що вибухне, коли відомості про атаку на нас просочаться у світ. Якщо стане відомо, що нас гакнули, це матиме руйнівні наслідки, не кажучи вже про зловтіху. Полетять голови, і найперше — моя.

— То він погрожував тобі?

— Погрожував, зараза, не лише публічним приниженням, а й судом.

— Але ти, бачу, не надто цим журишся.

— Я збираюся його розчавити.

— Як? У цього гламурного хлопчика повсюди потужні зв’язки.

— Я теж декого знаю. Крім того, не тільки Інґрем тримає людей на гачку. Цей клятий гакер був такий люб’язний, що з’єднав наші комп’ютери й продемонстрував нам дещо з нашої власної брудної білизни.

— У цьому є трохи іронії, згоден?

— Ще б пак! Щоб викрити одного мерзотника, потрібен другий. Спершу це навіть не здавалося таким примітним на тлі того, що ми тут узагалі робимо. Але потім, коли ми почали вивчати докладніше…

— Так?

— Виявилося, що це просто динаміт.

— У якому розумінні?

— Найближчі Інґремові колеги не тільки збирають інформацію про таємниці підприємств, щоб допомагати нашим власним великим компаніям. Вони іноді її ще й дорого продають, і ці грошенята, Алоно, не завжди потрапляють у скарбницю організації…

— А осідають у їхніх кишенях.

— Саме так. І я маю вже досить доказів, щоб запроторити за грати Джоакіма Барклі й Браяна Еббота.

— О Господи!

— На жаль, з Інґремом справа йде трохи складніше. Я переконаний, що він мозок усіх цих махінацій. Інакше нічого не складається. Але неспростовних доказів поки що немає. Це мене дратує й робить усю операцію ризикованою. Та завжди є шанс. Цілком можливо, що на Інґрема є щось у тому файлі, який скопіював гакер. Однак той файл годі зламати — там безнадійний клятий шифр RSА.

— Що ж ти збираєтеся робити?

— Затягти сітку. Показати всім і кожному, що їхні власні працівники у змові зі злочинними організаціями.

— Такими, як «Павуки»?

— Такими, як «Павуки» і багато інших. Я б навіть не здивувався, якби з’ясувалося, що вони причетні до вбивства твого професора в Стокгольмі. Вони явно були зацікавлені в його смерті.

— Ти жартуєш.

— Анітрохи. Твій професор, до речі, мав інформацію, яка могла б їх докінчити.

— Прокляття! І тепер ти збираєшся поїхати в Стокгольм як приватний детектив і все розвідати?

— Не як приватний детектив, Алоно. Я матиму надійне прикриття і, поки буду там, знайду нашу гакерку й дам їй такого прочухана, що вона ледь зможе триматися на ногах.

— Стривай, Еде, ти сказав «вона»?

— Я сказав «вона», подруго. Вона!

Авґустові малюнки повернули Лісбет у минуле. Дівчина згадала, як уперше почула ритмічний і безжальний скрип матраца.

Згадала глухий стук, бурчання і плач, що чулися з сусідньої спальні. Згадала ті часи на Лундаґатані, коли комікси і мрії про помсту були її єдиною відрадою. Та вона відігнала ці думки, змінила пов’язку на плечі й перевірила пістолет, переконавшись, що він заряджений. Потім вийшла на зв’язок через канал PGP. Андрей Зандер цікавився, чи все в них гаразд, і Лісбет коротко відписала йому.

Надворі буря трясла дерева та кущі. Лісбет налила собі віскі й узяла шматочок шоколаду, тоді пішла на терасу, а звідти на кам’янистий схил і обережно оглянула територію, помітивши розколину внизу. Вона навіть порахувала туди кроки й запам’ятала характер місцевості.

Повернувшись у дім, Саландер побачила, що Авґуст укотре намалював Лассе Вестмана й чоловіка на ім’я Руґер. Дівчина подумала, що цю систематичність не завадило б якось зламати. Бо хлопчик так і не намалював нічого, що стосувалося б до ночі вбивства. Напевно, ті спогади були заблоковані десь дуже глибоко в підсвідомості.

Лісбет охопило неприємне відчуття, що вони гають час, і вона стурбовано глянула на Авґуста. З хвилину чи більше вона зосереджено роздивлялася неймовірні числа на папері поряд з малюнком. Вивчаючи їх, дівчина зненацька наткнулася на послідовність, що не вписувалась у загальну картину.

Серія була порівняно коротка — 2305843008139952128. Лісбет відразу зауважила, що це не просте число, а — раптом вона просяяла — число, яке відповідно до досконалої гармонії складалося з суми всіх своїх додатних дільників. Іншими словами, то було досконале число — точнісінько таке, як шістка, що її можна поділити на 3, 2 і 1, а 3 + 2 + 1 дорівнює якраз 6.

Дівчина всміхнулася. А потім її пройняла запаморочлива

1 ... 79 80 81 ... 122
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дівчина у павутинні», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дівчина у павутинні"