BooksUkraine.com » Бойовики » Місто порожніх. Втеча з Дому дивних дітей 📚 - Українською

Читати книгу - "Місто порожніх. Втеча з Дому дивних дітей"

164
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Місто порожніх. Втеча з Дому дивних дітей" автора Ренсом Ріггз. Жанр книги: Бойовики / Фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 79 80 81 ... 85
Перейти на сторінку:
прийшли шок і гнів, ми закидали чоловічка запитаннями. Він терпів їх зі знудженим виразом обличчя, стоячи в центрі кімнати, соромливо прикриваючи своє хазяйство.

— Якщо дасте мені слово, я все поясню, — сказав він.

— Де пані Сапсан?! — знову заволала Емма. Її трясло від гніву.

— Не хвилюйтеся, — заспокоїв Коул. — Вона в безпеці, під нашим наглядом. Ми викрали її багато днів тому на вашому острові.

— Тоді птах, якого ми врятували на субмарині, — сказав я, — то був…

— То був я, — кивнув Коул.

— Це неможливо! — нарешті здобулася на голос пані Королик. — Витвори не можуть перетворюватися на птахів!

— У цілому це правда. Але, розумієте, Альма — моя сестра. І хоча мені не пощастило успадкувати такі, як у неї, таланти до маніпулювання часом, та одну найменш корисну рису — здатність перетворюватись на малого хижого птаха — ми з нею все-таки маємо спільну. Я доволі блискуче зіграв її роль, вам так не здається? — І він легенько вклонився. — А тепер чи можу я попросити у вас штани? Я перед вами в невигідному становищі.

Його прохання проігнорували. А в мене голова йшла обертом. Я згадав, що пані Сапсан якось згадувала двох своїх братів — я навіть їхні фото бачив, ті, на яких вони всі разом під опікою пані Шилодзьобки. Я подумки повернувся до тих днів, які ми провели з цим птахом, вважаючи, що це пані Сапсан; усе, через що ми пройшли, усе, що бачили. Пані Сапсан у клітці, яку Ґолан викинув у океан, була справжня, а той птах, якого ми «врятували», виявився її братом. Тепер зрозумілими стали всі жорстокі витівки пані Сапсан, бо то була зовсім не пані Сапсан. Та все одно в мене був ще мільйон запитань.

— Увесь цей час, — сказав я, — чому ви залишалися птахом? Просто для того, щоб за нами стежити?

— Тривалі спостереження за вашою дитячою гризнею були, беззаперечно, захопливими, але я плекав надію, що ви допоможете мені завершити одну незакінчену справу. Коли ви вбили на полі моїх людей, мене це вразило. Ви показали себе доволі винахідливими. Звичайно, по тому мої люди могли коли завгодно здобути над вами перемогу й захопити в полон, але я вирішив, що краще буде дати вам знемагати у невіданні, а ще побачити, чи ваша винахідливість не приведе нас до єдиної імбрини, котрій досі незмінно вдавалося водити нас за носа. — Сказавши це, він повернувся до пані Королик і розплився в усмішці. — Привіт, Баленсіаґо. Як приємно знову тебе бачити.

Пані Королик застогнала й обмахнулася рукою, як віялом.

— Ідіоти, кретини, дебіли! — заверещав на нас клоун. — Ви привели їх просто до нас!

— А приємним доповненням для нас було навідатися у твій звіринець, — сказав Коул. — Мої люди з’явилися там невдовзі після того, як ми пішли. Напхані голови тієї емурафи й собаки-боксера стануть розкішною прикрасою для мого каміна.

— Ти чудовисько! — вереснула пані Королик і безсило сповзла по столу, бо відмовили ноги.

— О пташе мій! — із круглими очима вигукнула Бронвін. — Фіона і Клер!

Усе почало нарешті складатися в жахливу картинку. Коул знав, що в образі пані Сапсан його з дорогою душею приймуть у звіринці пані Королик. А коли виявилося, що викрасти її не вдасться, бо її нема вдома, він змусив нас вирушати по неї в Лондон. І так у багатьох випадках — нами маніпулювали від самого початку, з тієї самої миті, як ми вирішили покинути острів, а я приєднався до дітей. Навіть та казка, яку він вибрав, щоб Бронвін прочитала тієї першої ночі в лісі (про кам’яного велетня) була маніпуляцією. Він хотів, щоб ми знайшли контур пані Королик і думали, що це ми розгадали його таємницю.

Ті з нас, кого не хитало від страху, пінилися гнівом. Дехто виступав за те, щоб убити Коула, і гарячково шукав гострі предмети, а ті, хто зберіг тверезість мислення, намагався їх стримати. Увесь цей час Коул стояв спокійно і чекав, коли вляжеться фурор.

— Можна тепер я скажу? — спитав він. — Я б на вашому місці не надто захоплювався ідеєю мене вбити. Ви, звісно, можете це зробити, вас ніхто не зупинить. Але для вас же буде краще, якщо я залишатимуся цілим і неушкодженим, коли прибудуть мої люди. — Він вдав, ніби зиркає на наручний годинник. — Авжеж. Вони вже мають бути тут. Так, саме зараз оточують будівлю, перекривають усі можливі виходи, із дахом включно. А ще додам, що їх п’ятдесят шестеро і всі вони озброєні до зубів. І далі зубів. Ви коли-небудь бачили, що скорострільна міні-гармата робить із тілом дитячих розмірів? — Він подивився впритул на Оливку і сказав: — Дорогенька, вона перетворить тебе на котячий корм.

— Ви блефуєте! — вигукнув Єнох. — Там нікого нема!

— Є, запевняю тебе. Вони йшли за мною назирці, відколи ми покинули ваш занедбаний острівець, і я подав їм сигнал, щойно Баленсіаґа відкрилася нам. Це було понад дванадцять годин тому — предостатньо часу, щоб зібрати бойовий загін.

— Дозвольте, я перевірю, — сказала пані Королик і пішла в залу для зібрань, де вікна позаростали кригою переважно ззовні і в кількох із них були проталини у вигляді телескопічних тунельників з прикріпленими дзеркалами, щоб можна було подивитися на вулицю внизу.

Поки ми чекали на її повернення, клоун і заклиначка змій жваво обговорювали найліпший спосіб піддати Коула тортурам.

— А я кажу, спочатку вирвімо йому нігті, — запропонував клоун. — А потім розпеченою кочергою в очі.

— Там, звідки я родом, — озвалася заклиначка, — за зраду карають так: обмазують медом, прив’язують до відкритого човна і випускають у стоячий ставок. І мухи зжирають тебе живцем.

Коул тимчасом нахиляв голову то в один бік, то в інший, і знуджено потягувався.

— Перепрошую, — сказав він. — Від тривалого перебування в тілі птахи м’язи судомить.

— Думаєш, ми жартуємо? — погрозливо спитав клоун.

— Я думаю, ви аматори, — відказав Коул. — От якби ви могли знайти кілька молодих бамбукових пагонів, я показав би вам дещо насправді лихе. Та хоч як це було б приємно, я дуже вам раджу розтопити цей лід, бо це вбереже нас від величезних клопотів. Кажу це заради вашого ж добра, від щирої турботи про ваш добробут.

— Ага, аякже, — сказала Емма. — А де була ваша турбота, коли ви крали душі в тих дивних?

— А, так. Троє наших полонених. Ця жертва була необхідна — усе заради прогресу, мої любі. Розумієте, ми намагаємося розвинути вид дивних людей.

— Сміх, та й годі, — скривилася Емма. — Ви лише купка спраглих до влади садистів!

1 ... 79 80 81 ... 85
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Місто порожніх. Втеча з Дому дивних дітей», після закриття браузера.

Подібні книжки до «Місто порожніх. Втеча з Дому дивних дітей» жанру - Бойовики / Фентезі:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Місто порожніх. Втеча з Дому дивних дітей"