Читати книгу - "Темний світ. Рівновага"

Після спертого повітря підземелля тут дихалося легко, мов у лісі, а після темряви й тьмяної лампочки світло різало очі. Десь співали птахи. Канарки. Екзотичне дерево росло з гігантської діжки, поруч вкрадливо дзюрчав фонтан, і червоні рибини, кожна завбільшки як черевик, плавали у прозорій воді над темним зеленуватим дном.

Мої очі звикли до світла. Насправді воно могло здатися яскравим тільки після підземної темряви: величезні вікна були напівприкриті м’якими шторами, а ззовні до скла горнулися оранжерейні рослини.

На обшитій деревом панелі за моєю спиною випаровувався обрис Гришиного графіті. А спереду, посеред кімнати з деревом і фонтаном, стояв письмовий стіл — вигадливий і старовинний, він міг належати якому завгодно французькому королю, але я не стала розглядати завитушки. Мій погляд зупинився на предметі, розміщеному в центрі стола.

Це була пластикова лялька, точнісінько схожа на Сема. Так звана «портретна лялька» — я знаю, їх роблять майстри на замовлення. На ляльці був одяг, геть як справжній, і я навіть туманно пам’ятала, що бачила на Семові ці штани й цю сорочку. Скляні очі дивилися в стелю. Лоб, щоки, вилиці були розписані складними письменами — їх наносили тонким чорним фломастером, а потім стирали, і знову наносили, тож лялька Сем став схожий на розтатуйованого австралійського аборигена.

Та найгірше за все була коробка з інструментами, що стояла тут же, на столі. Набір лялькового ката: гаки й пилки. Голки й щипці. На лівій руці іграшкового Сема бракувало підмізинного й мізинця, на їхньому місці білів відкол. Те, що залишилося від пальців — пластикові крихти, — валялося поруч.

— Кат, — сказала я вголос. — Мерзотник.

— Кволо, беззубо, — сказали в мене за спиною. — Ти філолог чи хто?

Я обернулася.

Він був саме такий, як на світлині з Семом, — хижий, глузливий, на вигляд років п’ятдесяти. Або ста п’ятдесяти. Або тисячі з чимсь років. З такими, як він, нічого не можна сказати точно. І він усміхався — не лиховісною, а цілком привабливою усмішкою, при цьому білі зуби блищали, а на щоках грали ямочки.

— Навіщо ви це робите? — запитала я зовсім щиро. — Він же вам... усе-таки син!

Він покивав гарною сивуватою головою:

— Він мені не син, і ти це прекрасно знаєш. А я йому не тато.

Він говорив з ледь помітним акцентом, плавно й вкрадливо. Від його голосу мороз пробігав по спині.

— А хто він? Хто?

Він показав на ляльку на столі:

— От хто... Це його справжня суть, образ, обличчя, як це пояснити точніше...

— Брехня!

— Ти хотіла в туалет? — Він знущально посміхнувся. — Вигоди ліворуч біля входу.

Те, що він називав «вигодами», виявилося круглим залом з розписом на стелі. У центрі поблискував невеликий басейн, поруч вирувала, як пекельний казан, кругла ванна-джакузі, по стінах мальовничо струменіла вода, і сховані лампочки підсвічували її опаловим теплим світлом. Співали невидимі птахи, у заростях ліан таївся унітаз, гідний імператора. На дні раковини для миття рук лежали круглі камінці, плямисті й різнобарвні, наче яйця в екзотичному гнізді.

Двері я замкнула на декоративний кутий засув і кілька хвилин стояла, опустивши руки під струмінь води, дивлячись, як поблискують мокрі камінчики. «Дашо, я не лялька», — сказав Сем, і я бачила, що він не бреше. Одначе... хіба лялька може усвідомити себе знаряддям, предметом, шматком пластику?

Я кусала губи, думаючи про те, що сталося з Семовою рукою, рукою справжнього Сема, який залишився в Москві, в підземеллі. Невже він теж втратив два пальці?!

Завжди тонкосльоза, тепер я не плакала. Щосили рубонула долонею по краю раковини, щоб фізичним болем заглушити розпач і страх. От як боротися з людиною... з чаклуном, який на все це здатний? Хто проти нього всі ми — і наша Доставка, і сам Інструктор? Не кажучи вже про охоронців, які просто трудящі дядьки, що волею випадку опинилися на містичній межі між життям і смертю...

З другого боку, подумала я, підставляючи під воду долоню, що стрімко розпухала, — якби ми були слабкі, він би не возився з нами, правда? Він би не витягав мене до себе в апартаменти, не показував ляльку Сема, не шантажував... Отже, як казав Інструктор, і я не така проста.

Я глибоко зітхнула. Умилася. Віддихалася. Сказала собі: треба йти. Треба встати з ним віч-на-віч і зрозуміти, навіщо я йому потрібна. Чого він хоче. Як мені врятувати хлопців і звільнити Сема.

І ще: мені, можливо, нарешті вдасться дізнатися, хто мій батько.

— Симпатична магія, її імітативний різновид, ґрунтується на принципі «подібне робить подібне». Найдавніше й найпростіше чаклунство. Для тих, зрозуміло, хто знається на цьому...

Він двома руками підняв ляльку Сема й розвернув обличчям до мене так, щоб було видно складні знаки на лобі:

— Погодься, в ліжку він дуже добрий. Утім, ти поки не можеш про це судити, в тебе недостатньо жіночого досвіду.

Я міцно-міцно стисла зуби й не видала ні звуку. Він якийсь час дивився на мене, потім усміхнувся й кивнув, задоволений:

— З тебе, мабуть, буде толк... Що ж, попоїмо.

На маленькому столі був сервірований сніданок. Я ковзнула поглядом по