Читати книгу - "Великий день інків, Юрій Дмитрович Бедзік"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Відверто кажучи, я й раніше знав, що деякі дикунські племена, виконують свої страхітливі ритуальні звичаї, відрубують ворогам голови і якимось особливим способом препарують їх. Я знав, що є люди, котрі заради власної наживи купують і перепродують такі голови. Але я не знав, що торгівля відрубаними головами перетворилася на свого роду фах, ремесло.
Якось у хижі вождя одного племені я, на превеликий свій подив, побачив людину в корковому шоломі й білому тропічному костюмі. Спочатку мені спало на думку, що переді мною член наукової експедиції, який вивчає тропічні нетрі.
Чоловік назвався Гобсоном. Він витяг портсигар і запропонував розкурити по запашній сигарі. От і послав мені бог розраду, подумав я й, умостившись на підстилці з бананового листя, наладнався слухати цікаві розповіді.
Гобсон був високим худорлявим блондином, з проникливими голубими очима. На переніссі в нього я помітив невеличку ямку і подумав, що ця людина, озброївшись окулярами, певно, провела не одну ніч над науковими працями.
Ми мовчали кілька хвилин, з насолодою затягуючись ароматним димом.
Жінки вождя носили нам страви, але ми не торкались їх. Я хотів розпитати Гобсона про онкологічні досліди Чікагського інституту і про новітні плани обводнення Сахари.
Я думав почути дід нього про останні гастролі трупи радянських артистів у Парижі та Ліссабоні.
І раптом Гобсон, загасивши об землю сигару, спитав мене:
— Ви не знаєте, як оцінюють голови в цій окрузі?
Очевидно, моє обличчя після його слів здалося йому дурнуватим, бо він повторив запитання:
— Комісар Олів’єро запевнив мене, що я матиму тут непоганий зиск. Він сам начебто заробив на перепродажу голів три тисячі фунтів. Він не боїться моєї конкуренції і каже, що його агенти постачають йому матеріал за найдешевшу ціну. Мені цікаво, скільки правлять тут за голову?
Я відчув, як земля осідає пїдї мною. У мене пошерхло у роті, і я ледве вимовив:
— Не цікавився, сер.
Гобсон узяв нову сигару і так, начебто нічого й не сталося, запалив її від запальнички, виготовленої у формі маленького револьвера. Я дивився на той револьвер, на вузенькі синюваті губи Гобсона, на його перенісся, де залягла рожева ямка від окулярів, і відчував, як у серці моєму піднімається зненависть. Мені було ясно: переді мною сидить один з агентів, котрі займаються купівлею і перепродажем голів забитих індіян — цим страхітливим ремеслом.
Перший порух, який я подавив у собі, - вдарити Гобсона навідліг по щоці, - змінився раптовою цікавістю: хто ця людина? Які її думки? З ким вона ділить свої бариші? Окрім того, я хотів з’ясувати, яких розмірів досягла злочинна практика перепродажу мертвих голів. Я вдав із себе невігласа і стримано запитав: — Скажіть, невже торгівля головами приносить вам надійний зиск?
Гобсонові, очевидно, давно хотілося похизуватись переді мною своїми успіхами, можливо, навіть вразити мене. Він був красномовний і дуже веселий, коли говорив, що торгівля головами — найвигідніша справа в цій богом проклятій країні, що він кожного року збуває закордонним фірмам голів на кілька тисяч доларів. За кожну голову йому платили по сто доларів, не менше. А от Чікагський антропологічний музей не шкодував за вдалі екземпляри й чотирьохсот.
— Що ви розумієте під вдалими? — спитав я, відчуваючи, як у мене з жаху холонуть ноги.
Гобсон криво посміхнувся. Йому було просто дивно, що є люди, котрим невтямки така звичайна річ. Хіба не ясно, що можуть бути голови з маленьких індіян і з дорослих, жіночі голови й чоловічі, препаровані вдало й невдало.
Він спокійно відклав убік сигару й потягнувся рукою до мішка, який лежав неподалік од входу в хижу. Я вжахнувся при одній думці, що поруч мене, за якихось два-три кроки лежали голови, людські голови, з очима й носами, голови, відрізані від тулубів і засушені на продаж.
Гобсон вправним рухом розв’язав мішок, взяв його за гузирі й потягнув угору. Отак, знаєте, сеньйоре президент, зовсім просто й дуже делікатно потягнув самими кінчиками пальців. Щось глухо заторохкотіло, вдарилось об підлогу, і я побачив голови.
Спочатку мені здалося, що Гобсон пожартував. Переді мною лежали маленькі кульки, завбільшки з кулак, схожі в напівтемній кімнаті на невеличкі гумові м’ячі. Я подався всім тілом уперед. Я хотів пересвідчитись, що все це справді жарт, недобрий, жорстокий жарт. Мимоволі моя рука торкнулась до однієї з голів, і я, мов опечений, відсмикнув її назад.
— Годі-бо, не бійтеся! — зареготав Гобсон, пихкаючи димом сигари. — Вони не кусаються.
Він узяв одну з голівок за довге чорне волосся і підняв на рівень моїх очей.
Майже не володіючи собою, я дивився на страшний експонат. Ось що лишилося від людини, від живої людини, яка дивилася на небо, раділа сонцю, кохала, ненавиділа, мріяла, сподівалася… Вираз суму й страждання відбився на мертвому обличчі, від чого голівка ще більше нагадувала справжню живу голову. Рот і очі її були прошиті грубими нитками. Гобсон коротко пояснив, що в цьому є певний сенс. Адже індіяни вважають, що душа забитого може прийти до воїна, який відрубав голову, і жорстоко помститись йому. Щоб запобігти цьому, індіяни прошивають очі та вуста й, отже, закривають душі вихід назовні.
Дивлячись на темно-брунатну кульку в руці вампіра, я нічого не бачив. Власне, ні, я бачив. Я бачив жорстокість ситих і цікавість нудьгуючих, я бачив ваш уряд, сеньйоре президент, вашу поліцію, яка потурає звірствам, справжню ціну вашим законам і вашій демагогічній балаканині, котрою ви прикриваєте свою бездушність.
Своїм листом я не хочу вселити у ваше серце вбивчу й невідрадну думку про те, що народ вашої країни здичавів до краю, що дикі індіяни й справді такі жорстокі й підступні бестії, для яких єдиним виправним засобом могла б
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Великий день інків, Юрій Дмитрович Бедзік», після закриття браузера.