Читати книгу - "Всі барви неба, Хелена Власенко"

-          Ходімо. В мене справді багато роботи, - заговорив тихо до Ліни, бажаючи поскоріше покинути це свинцеве середовище та ще більше не нагнітати, але вона наче і не почула його слів, продовжуючи свердлити поглядом виконавчого директора.

 Проте Вадим почув.

-          Так, ти можеш іти, а Ліна зараз зателефонує Любові Юріївні, щоб розпитати про що повинна доповідати на зборах за пів години, - єхидно усміхнувся Вадим, безвідривно дивлячись їй в шоковані очі.

 Дмитро, щоб не злити вище керівництво, нашвидку поцілував дівчину в щоку і пішов у своїх справах.

-          Я? – трохи опам’ятавшись, заговорила дівчина. – Я нічого не знаю ні про які доповіді.

-          Це мене не хвилює. Любов Юріївна не може сьогодні приїхати і повідомила, що доповідатимеш ти. Тому за пів години чекаємо на тебе в конференц-залі, - він всім своїм виглядом показуючи, що розмова вичерпана, розвернувся, щоб вийти, але запитання дівчини зупинило його.

-          Ти це умисно робиш? Ставиш мене в незручне і важке становище, - і осудливо виплюнула. – Який же ти ниций.

 Вадим півобернувся до неї і спокійним тоном відповів:

-          Що за вульгарні запитання? Ми не в мексиканському серіалі, тож виконуй те, що керівник наказує, - ще раз виразно глянув і вийшов, залишаючи Ліну кипіти від злості.

 Та довго впиватись своїм праведним обуренням вона собі дозволити не могла, бо ж потрібно передзвонити керівничці і дізнатися про ту кляту доповідь.

 По закінченні відведених їй пів години дівчина сиділа в конференц-залі непогано підготовленою і з полегшенням зітхнула. Її роль виявилася невеликою і виступ, в основному, ґрунтувався на звіті, який вона сама недавно робила для Любові Юріївни. Тож Ліна передчуваючи, як втре комусь носа, встала і підійшла до кафедри. Вона спокійно і стисло виклала всю необхідну інформацію про стан ринку і запити споживачів підкріплюючи все візуалізацією у вигляді графіків. Присутні уважно вислухали і задали кілька питань, тільки одній особі, здавалось, було плювати на її виступ. В нього виявились невідкладні справи за своїм ноутом. Ліна була в очікуванні якогось каверзного запитання, але такого не послідувало.

 Після завершення виступу Ліна подякувала за увагу, та зібравши свої папери, пішла до свого місця за столом, але не встигла сісти бо її зупинив голос одного нестерпного типа:

-          Ліна, принесіть мені каву, - підняв погляд від монітора свого ноута та, наче знущаючись, додав, - будь ласка.

 Дівчина стояла і оторопіло дивилася на нього, а той премило усміхнувшись (маніяки в фільмах так посміхаються) підлив масла у вогонь:

-          До речі, - звернувся до присутніх, - рекомендую всім замовити. Пригадую, з часів нашої співпраці, що Ліна робить чудову каву.

 Знов вернув до неї свій противний вираз обличчя.

-          Але я більше не ваша асистентка, - тихо, але впевнено проговорила Ліна, віднайшовши в собі сили.

-          Це не важливо. Ви однаково моя ПІДЛЕГЛА і ваш обов’язок беззастережно виконувати накази, - холодно та зі злорадством дивився на неї.

 Ліна кипіла в середині – як же вона його ненавидить.

-          Вадим, що за забаганки, - заговорив генеральний. - В нас нема на це часу. Потім вип’єш кави.

 Дівчина вже нарешті хотіла всістися, але він несподівано передумав:

-          Хоча, нам ще довго сидіти і кава не така і погана ідея. Якщо вам не важко – зробіть, коли вас так хвалять. Ваша доповідь вже й так завершена.

 Ліна натянуто посміхнулась і «прийняла» іще два замовлення та вийшла в коридор тремтячи від злості і гніву. Що він собі думає? Що вона дівчинка на побігеньках? Вона колись не витримає і приб’є його. Роздратування несподівано підкинуло один підступний план. Каву вона значить смачну робить?... Сьогодні буде особливо смачна. За новим рецептом. Ліна злорадно посміхнулась своїм думкам.

 Не встигла вона зайти до обідньої кімнати, як на телефон прийшло повідомлення: «Якщо зібралася наплювати в мою чашку, то спішу тебе розчарувати: її багато побувало в моєму роті, тож цей раз мене не злякає». Захотілося, мов дитина, затупати ногами від злості - передбачив мерзотник. Дівчина вкотре зітхнула і взяла себе в руки та пішла робити ту каву, яку вже встигла зненавидіти.

 Коли чашки з напоєм стояли на підносі, Ліна пригадала, що дехто просив із цукром. Вона полізла до шафи і дістала потрібну банку та коли дійшла до чашки «придурка», то згадала, що той п’є не солодку. «Чудово. Маю новий рецепт», - злорадно посміхнулася вона, поклала цукор на поличку і дістала іншу банку. Сьогодні дівчина відчувала особливу щедрість душі, тому додала в чашку аж три чайні ложки «особливого інгредієнту» і акуратно розмішала до повного розчинення.

 У конференц-залі, розносячи чашки, Ліна умисно не спішила ставити каву перед Вадимом, тому до часу коли він отримав своє «замовлення» генеральний вже встиг похвалити зроблений нею напій.

 Дівчина сіла на своє крісло і постаралась сконцентруватися на тому, що зараз обговорювалось, бо ж потрібно буде ввести в курс справ Любов Юріївну. Та задача виявилася не з легких – увага так і норовила «поцікавитися» чи сподобалася кава одному нестерпному придуркові. Вона бачила боковим зором як він взяв врешті чашку, підніс до рота та зробив ковток. В ту ж мить різко відірвався від спинки крісла і мало не розлив напій на себе. Вона відчула на собі його розлютований погляд і здавалося, що зараз спалахне.

 Ліна з байдужим виглядом і абсолютною увагою слухала виступ закупівельного менеджера і не глянула в бік Вадима, але з сміхом, який душив, справитися було важко. Вона мало не до крові закусила нижню губу і докладала титанічних зусиль, щоб не розреготатись. «Ну як тобі новий рецепт кави, придуманий мною – кави з трьома ложками солі?» - злорадно втішалася в думках дівчина.

 До закінчення зборів він звичайно що не торкнувся більше чашки і довелося виправдовуватися, коли генеральний між іншим поцікавився, чого це Вадим не випив, хоч так наполегливо вимагав зробити ту каву. Довелось сказати, що запрацювався, а вона за той час охолола та не упустив моменту ще раз розлючено глянути на винуватицю цього інциденту з наївно-ангельським виразом обличчя. Нічого, це їй так просто не минеться.