Читати книгу - "Шалена жінка та бос-недоумок, Маріанна Аріна"

***

Кейт постукала в двері. До останньої хвилини вона сумнівалася чи варто приїжджати сюди. Але куди їй ще було їхати вагітною, що кинула все в іншому місті? Не по готелях же блукати.

– Доброго дня, Адріана. – Сказала вона жінці, що відкрила двері.

Намагатися розпізнати емоції господині будинку було абсолютно марним заняттям. Навіть для неї, її доньки.

– Ну вже ти могла б мене й мамою називати. – фиркнула Адріана. – Якщо приїхала, значить тебе зовсім притиснули проблеми. Заходь, нема чого перед носом сусідів маячити.

Пройшовши до добре знайомого будинку, в який давно не приїжджала, Кейт намагалася заспокоїтися і не сприймати близько до серця традиційну «привітність» своєї матері. За все життя вона так і не навчилася не реагувати на її своєрідну манеру спілкування та поведінки.

Не жінка, а брила льоду. Завжди стримана і холодна, але розмовляє шпильками. Завжди, крім випадків, коли мати з дочкою конфліктували. Тоді на емоції переходили вже обидві. І закінчувалося це черговою бурхливою сваркою та відсутністю будь-якого спілкування протягом довгого часу.

– Чаєм напою, нагодую і чекаю твоїх пояснень.

Кейт все-таки не витримала і пирхнула:

– Тобто ти навіть не припускаєш думки, що я приїхала до тебе просто так?

Адріана поважною ходою пройшлася на кухню, увімкнула чайник і не відриваючись від процесу підготовки до чаювання, кинула дочці:

– От давай тільки без цього! Ми обидві з тобою добре знаємо, які у нас взаємини. Ти б не приїхала, якби в особистому житті не трапилося щось надто серйозне. Тож не будемо ходитиме колами. З дому я тебе звичайно не жену. Але хочу розуміти, що з тобою трапилося і до чого мені готуватися.

– Гаразд. – несподівано погодилася Кейт. – Сил на те, щоб сперечатися із тобою в мене все одно нема.

Розповідати довелося досить довго. Опускаючи деякі інтимні подробиці, Кейт довелося викласти історію їх знайомства з Чейзом і особливості спілкування. Мати весь час мовчала, уважно слухала, іноді встаючи, щоб долити чай або додати якихось солодощі. І продовжувала мовчати навіть тоді, коли розповідь Кейт закінчилася.

– Знаєш, Кейт... – Нарешті порушила вони тишу. – Я маю перед тобою вибачитися.

Від несподіванки почутого, Кейт мало не випустила чашку з рук.

– Що? Що ти сказала? Мені не здалося?

– Ні. Тобі не почулося. Ми з твоїм батьком дуже нашкодили тобі. І, мабуть, навіть більшою мірою я. Тільки зараз я зрозуміла, що виростила тебе із абсолютною недовірою людям. Те, що я після твого батька не вірила чоловікам, не мало б позначитися на тобі. І це мабуть лише моя вина.

Кейт слухала матір із відкритим ротом і не знала, що відповісти. Чи не вперше в житті її мати вибачалася перед нею. Як правило, вона швидше звинувачувала дочку в чомусь або засуджувала за її вчинки чи дії.

– Я не стверджую, що цей твій… Чейз?.. не зраджує тебе. Я його не знаю. Але все ж таки вважаю, що тобі треба було хоча б поговорити із ним. А ти крутонула хвостом, грюкнула дверима і зникла в невідомому напрямку. Це говорить про те, що ти абсолютно не довіряєш йому ані в чому.