Читати книгу - "1793"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Хлопчик ріс і ставав юнаком, але без материнської і батьківської турботи багато в чому залишався дитиною. До його повноліття Фоґельсонґом управляли чужі люди — суворі пани зі Стокгольма, які допомагали Ґуставу Адольфу вести його справи. Хлопець знав про них лише з їхніх листів, написаних таким офіційним стилем, що важко було навіть зрозуміти, про що ж ідеться. Двічі на рік представник компанії приїжджав до маєтку, щоб оцінити, чи господарство справно функціонує і чи хлопець вчиться, як заповідав його батько.
На сімнадцятий день народження він отримав неочікуваний подарунок: Ґустав Адольф залишив йому гроші для подорожі на навчання в Європу. У листі описано весь маршрут, наведено адреси банкірів, які його чекають і готові в обмін на векселі надати потрібну суму в місцевій валюті. Спершу від Стокгольма кораблем до Таллінна, потім на південь до Парижа, далі — Флоренція і Рим. Удруге в житті він покидав Фоґельсонґ, залишаючи за собою темні будівлі й липову алею.
У Парижі він вирішує поміняти план. Він читав про це місто — сцену численних романів, дім мислителів і філософів. Завжди мріяв побачити його на власні очі й тепер зрозумів, що насправді він кращий, ніж його описували найвидатніші поети. Щось таке тут витало в повітрі… У кожній кав’ярні й корчмі обговорювали суспільний устрій і людські права, всі засуджували рабство, а деякі навіть називали справжнім рабством життя під владою монарха. І серед цієї свободи й легкості він помічає добре знайоме відчуття — страх.
Ніби шостим чуттям вловлює, що скрізь панує бажання крові, і коли приходить час від’їжджати, він несподівано вирішує залишитися. Щось тут назрівало, і він хотів сам побачити, що станеться. Перші місяці мало не всі дні він проводив на вулицях і площах. Слухав їхні розмови — французьку він вчив з книжок під ударами різок, але поступово він починає розуміти, що кажуть. Кур’єром посилає у Швецію лист з проханням забезпечити кредит у французьких банках і винаймає собі квартиру в Латинському кварталі.
Навколо вирує життя. Невдоволення і так кипить у народі, а ще й неврожай погіршив загальну ситуацію. На початку травня вперше за майже двісті років скликають Генеральні штати. Повсталі захопили Бастилію, запровадили Національні збори, а з літа 1789-го Парижем керує Комуна й новостворена Національна гвардія. По всій країні селяни скидають ярмо, землевласники або тікають, або зрікаються своїх давніх прав. Юнак перебуває в центрі подій як пасивний, але зацікавлений спостерігач. У серпні Народні збори проголошують Декларацію прав людини й громадянина — її зачитують на площах і в кав’ярнях. Хлопець слухає звернення короля Людовика до народу з балкона палацу Тюїльрі. Король високо оцінює розважливість нової конституції — прекрасний приклад того, як старші люди мають приймати новочасні зміни. Кілька місяців здається, що місто звиклося з новим порядком, але наш герой відчуває, що скоро все це вибухне, і терпляче чекає. Залишається там до кінця року. І на весь наступний.
Юганнес Бальк знає, що йому потрібен страх, як вогневі потрібна іскра, і відчуває, як страх навколо зростає. Можливо, саме через це відчуття страху Париж став йому домом, яким ніколи не був Фоґельсонґ. Тут всі бояться і ненавидять інших, і в цьому Юганнес почувається найкращим з усіх них. Вони тільки пізнають відчуття, з яким він живе все життя. Народовладдя ширилося, королівська влада слабшала, але між революціонерами дедалі більше панувала недовіра, у кожному вони бачили ворога. Марат публікував гнівні памфлети, закликаючи до радикальних заходів і цілковитого очищення від ворожих елементів задля суспільного блага. Усе частіше можна почути, що мета виправдовує засоби. Уперше в житті юнак почувається частиною чогось, що він розуміє, оточений людьми, схожими на нього. Передчуває наближення великого погрому, непомітно вливається в натовп і чекає свого часу. Чекає напружено, схвильовано намагаючись вгадати, у якому образі смерть завітає до них у гості.
Якось у грудні 1791 року його розбудив гармидер у коридорі. Двері виламали чоловіки в синьо-біло-червоній формі Національної гвардії. Хтось на нього доніс. Він ніколи так і не дізнається хто. Хтось, хто хотів вислужитися перед якобінцями. Може, його банкір чи домовласник. Іноземного аристократа легко запідозрити. Сказали, що він шпигун. Його повезли в Сен-Жермен-де-Пре, зовсім недалеко від його помешкання. Там він побуде, доки триватиме слідство.
Допиту так і не було. Його кинули в глибоку камеру військової тюрми під старим бенедиктинським монастирем. Без вікон, без світла. Спершу він терпляче чекав і обдумував свій захист. Солдати приносять воду, хліб, іноді ще якісь об’їдки, але облич він не бачить. Йому просто просовують крізь отвір у дверях миску, і ніхто не відповідає на запитання. Невідомо, коли його викличуть на допит. Схоже, його просто кинули в підвал гнити. Може, у революційному уряді вже змінилася влада і про заарештованих забули. У камері завжди темно, він не бачить навіть своїх пальців. З плином часу він уже не певен, розплющені в нього очі чи заплющені, де закінчується його тіло й починається морок. Він сидить у кромішній темряві й ненавидить.
Раптом розуміє, що він тут не сам. Починає чітко бачити те, чого тут ніяк бути не може. Батько, якого він вважав мертвим, приходить його провідати. Коли лягає на лежак спати, мати, яка досі терпляче десь чекала, підповзає і простягає руку, щоб подряпати йому обличчя. Він намагається боронитися, дряпає її. Він давно втратив лік часу.
З дрімоти його вириває страшний шум за дверима. Хтось люто лається. Двері розчахнулися, і в камеру вдерлося таке яскраве світло, що він змушений затулити очі. Його підхопили, поставили на ноги й вивели на подвір’я перед церквою, де вже зібралися сотні людей. Санкюлоти, революційний натовп, національні гвардійці й бранці Сен-Жермена.
Натовп розгойдується. То там, то там виринає чиясь голова, але зразу спускається на той самий рівень, що й усі інші. Спочатку він не може добрати, що відбувається, а потім розуміє: це страта. Натовп забиває в’язнів. Десятками нападають на одного, валять на землю і топчуть до смерті. Коліна приречених на смерть підгинаються, ребра ламаються, черепи провалюються, очі випадають на каміння площі. Під ногами натовпу утворюється суцільне криваве болото, у якому вже годі розпізнати, де чиє тіло…
Людей у дворі все більше, почалася паніка й чоловіки, які тримали в’язнів, якоїсь миті відпустили руки, щоб захиститися самим. Бальк між ногами ошалілих людей відповз до огорожі, знайшов вузьку щілину між дошками і, на свій подив, зумів протиснутися крізь неї назовні.
Так він знову опинився на волі. На тому боці його ніхто
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «1793», після закриття браузера.