Читати книгу - "Сміттяр, Мар'яна Доля"

Але буквально за кілька хвилин йому довелося переконатися в тому, що іронія долі усе ж існує.

Ведучий зібрання, імпозантний чоловік у смокінгу, поважно оголосив:

 - А тепер запрошуємо на цю сцену наймолодшого учасника нашої експедиції, студента першого курсу фізико-математичного факультету Теда Рассела!

Ерік, перемагаючи хвилювання, зробив кілька кроків уперед, йому в очі вдарило яскраве світло, він спершу навіть трохи зупинився, але потім пройшов за трибуну і привітався з глядачами. Зал зустрів його оплесками.

 - Містер Рассел висунув кілька цікавих ідей, які використали розробники нової моделі "космічного трактора", тож, можна сказати, і його заслуга є в тому, що світ нині стоїть на порозі грандіозного наукового відкриття, яке допоможе людству у майбутньому підкорити зоряну простори! - урочисто продовжував ведучий. - Ми надаємо слово представнику нашої обдарованої молоді, але хочу, забігаючи наперед, повідомити, що Теда нагороджено спеціальною президентською стипендією, яку він буде отримувати впродовж усього навчання!

Знову залунали аплодисменти.

Проте тієї миті, коли Ерік уже набрав у груди повітря, щоб почати свій виступ, виникла заминка. Із залу вибіг якийсь хлопець та прожогом кинувся до сцени. За ним, лаючись, гнався чоловік у поліцейській формі. Глядачі, потішені несподіваною розвагою, перемовлялися між собою та знімали цікаве видовище на мобільні телефони, збираючись тут же викласти побачене в Ютуб.

 - Перепрошую, що відбувається? - ведучий спробував зупинити хлопця, що рвався на сцену. - Сюди не можна. Йде пряма трансляція!

По проходу вже поспішали кремезні чоловіки у формі охоронців, аби вивести порушника порядку. Але той, ухилившись від ведучого, все-таки прорвався на сцену та підбіг до трибуни.

 - Це я Тед Рассел! - вигукнув він, вказуючи пальцем на Еріка, котрий зблід, неначе побачив привида. - А ти - шахрай і аферист! Використав моє ім'я, зробив так, щоб мене зачинили у психушці! Але тобі так це не минеться!

 - Вимкніть прямий ефір! - гукнув ведучий. - Поставте рекламу, зараз ми все владнаємо!

До нього уже підбіг поліцейський, важко відсапуючись.

 - Він психічно хворий, цей хлопець? - запитав шокований шоумен. - Заберіть його, будь ласка, зі сцени! Нам потрібно продовжувати...

 - Може здатися дивним, - насупився поліцейський,  переводячи погляд із ведучого на двох хлопців, які стояли поруч на сцені, - але цей вар'ят - і справді Тед Рассел. Ми за його настійною вимогою перевірили його біометричні показники.  Усе - і відбитки пальців, і  райдужна оболонка. і ДНК - усе співпадає. Цн якась містика, ви тільки подивіться на них!

Ведучий лише тепер помітив, що двоє хлопців на сцені неймовірно схожі.

 - Тоді хто цей, другий? Нічого не розумію! - здивовано промовив він, а маленький мікрофон, закріплений  поряд із його обличчям, доніс ці слова до всього залу.

 - Це Ерік Пітерсон! - вигукнув Тед. - З двісті сорок п'ятого району! Клас "Ч", статус "сміттяр"!

Люди в залі загомоніли. Охоронці тупцялися внизу під сценою, гарячково з кимось консультуючись по рації - у їхніх службових інструкціях не було вказівки про те, як діяти в подібній ситуації, а брати на себе ризик, що міг загрожувати втратою роботи, ніхто не хотів.

Ерік стояв ні в сих ні в тих. Здавалося, погляди усіх, хто перебував у цьому залі, сконцентрувалися на ньому і палять його вогнем. Тільки що він збирався розповісти  усю свою історію, звернутися до президента з проханням дозволити йому продовжити навчання в університеті, але тепер слова, які до того струнко вибудувалися в голові, безслідно зникли. Він раптом зрозумів, що все це була даремна задумка. Більше того, у ньому раптом закипіла злість, яка, здається, накопичувалася роками, а зараз прорвалася назовні, змітаючи усе на своєму шляху, мов гірська лавина.

 - Так, я сміттяр! - вигукнув він у мікрофон, що стояв перед ним. - Ну й що з того? Що я, не така людина, як ви? Зрештою, там у тому чортовому космосі що ми робили - хіба не прибирали сміття?

Звукооператор тут же схаменувся і вимкнув мікрофон.

Ерік махнув рукою та зійшов з трибуни.

 - Дякую за увагу! - гукнув він у зал.

Йому раптом до болю захотілося, щоб зараз хтось піднявся на сцену та сказав хоча б одне слово на його захист,  проте цього не сталося. Тільки десь у глибині зали хтось зааплодував, але тут же  перестав, ніби злякався.

 Тепер вони з Тедом стояли плече до плеча. Запал Теда, здавалося, охолов, він уже почував себе незручно.

 - Вибач, - сказав йому Ерік.

Тед відвернувся і мовчав.

Ерік дістав з кишені телефон, ключі, гаманець, зняв з руки годинника.

 - Одяг я тобі потім поштою пришлю, - сказав, тицьнувши речі в руки Теду.

А потім зійшов зі сцени і швидко пішов до виходу. Охоронці його не затримували.

Першими отямилися журналісти. Вони позривалися з місць і кинулися вслід за Еріком, розсудивши, що не варто  оминати таку сенсацію. Проте він уперто йшов уперед, відмахуючись від  спрямованих у його бік  мікрофонів і камер.

 - Вибачте, я не буду нічого коментувати, - повторював він.

Журналісти, зрештою, відстали, тепер вони  націлилися на сцену, з якої спускався Тед, усе такий же похнюплений і пригнічений, а ведучий готувався продовжити церемонію, наче нічого особливого й не трапилося.

Ерік уже наблизився до вхідних дверей, коли хтось вхопив його за руку.

 - Я ж сказав, коментувати нічого не буду!

 - Еріку, почекай! - почув він знайомий голос. - Я з тобою!

Поллі дивилася на нього своїми зеленими очима, повними сліз.

 - Отака вийшла історія, - ніяково посміхнувся Ерік.

 - Та то пусте... Ходімо геть звідси!

Вони взяли у гардеробній верхній одяг і вийшли надвір. Там ішов сніг. Великі сніжинки, мов метелики, пурхали у повітрі, і, потрапляючи у світло вуличних ліхтарів, чимось нагадували небесні сузір'я, які летіли назустріч перехожим, переплітаючись, постійно міняючи свої обриси, танучи і народжуючись знову.