Читати книгу - "Крок за горизонт, Анна Ліє Кейн"

Останнє, що я пам'ятаю: падіння з неймовірної висоти хмарочоса. Напевно, якби я знала, на що це буде схоже, ніколи не зважилася б на подібне. Від невимовного жаху перехопило подих, а потім, здається, я зовсім знепритомніла. Думаю, це на краще.

Тепер я знала, що все життя справді може промайнути перед очима і за кілька секунд можна подумки попрощатися з усіма.

Про маму з Ліамом подбають адвокати, вони отримають мій будинок, який стараннями Інгемара все ж не відсудить Ітан. Улюблена робота, судячи з планів Дейла та Оскара все одно втратила б мене. А решта…

Що в мене взагалі було?

Остання думка, яка відвідала мене, була про Інгемара. Що буде з моїм королем? Чи зможе він навчити Альву? Чи врятує він Веліанору?

Чи згадуватиме мене?

Після цього була темрява та абсолютна тиша.

Яка раптово вибухнула яскравим калейдоскопом іскор.

Вдих вдався через біль, ніби ребра наскрізь пробили легені та шкіру. Якби могла, я закричала б, але вийшло тільки відкрити рота, ковтаючи повітря, як викинута на берег риба, а потім спромоглася розімкнути повіки.

Побачене змусило забути про те, що тіло пронизав короткий нестерпний біль.

Я лежала на землі. Наді мною, просвічуючи крізь крони величезних дерев, нависало синє небо. Сонячне проміння креслило гарні лінії, проникаючи крізь листя вглиб лісу. Мене оточували звуки природи: шелест вітру, скрип стовбурів дерев, голоси птахів та дзижчання мошкари. Поруч несподівано застрекотів цвіркун, і цей звук змусив мене різко сісти, притискаючи руки до грудей.

На мій подив, зламаних ребер не виявилося, а наступний вдих приніс не лише лісову свіжість, а й полегшення. Опустивши очі, розглянула довгу лляну сукню, що більше нагадувала пряму сорочку.

Так, тепер треба було з'ясувати, що сталося і де я знаходжуся. Це райські кущі чи мені доведеться збирати гілки для багаття під казан?

Поблизу скрикнув і злетів з дерева птах. Скоріше обернулася і побачила білястий силует за кущами.

"Невпокійна душа" - одразу спало на думку, і я підхопилася на ноги, прикидаючи куди бігти.

- Там хтось є? - долинув до мене крик. Бігти розхотілося. Я приголомшено завмерла на місці, а потім невпевнено покликала:

- Майкл?

- Лів! - радісний вигук і хрускіт кущів. За хвилину з них вибрався мій друг. Ми завмерли, здивовано оглядаючи один одного.

Майкл мав дивний вигляд. Крім того, що на ньому було таке ж, як у мене вбрання - довга чи то туніка, чи то сорочка, він якось змінився зовні. Волосся і шкіра стали світлішими, очі ніби вицвіли, набувши сірого водянистого кольору, риси обличчя загострилися, набули симетричності. Я ніколи не вважала Майкла страшним, навпаки, він завжди привертав увагу дівчат, хоч і ніяк не міг зав'язати довгострокові стосунки, але тепер друг став набагато гарнішим. І краса його найбільше нагадувала…

О, ні!

- Де ми? - ошелешено уточнив чоловік, підходячи ближче. Від усвідомлення, що зійшло на мене, я підняла руку до обличчя і прикрила рот, невідривно дивлячись в очі друга і зовсім не знаючи, що йому відповісти. Майкл був розгублений, він підійшов на відстань витягнутої руки та вдивився мені в обличчя: - Лів, у тебе щось з очима.

- Що з ним? - з горла вирвався жалюгідний хрип, і його приглушила долоня, яку я була не в змозі відібрати від губ. Майкл продовжував мене насторожено розглядати.

- Вони... як золото. З рудавістю біля зіниці та ніби блищать на світлі. І твоє волосся. Чому воно таке довге? Це сон? Що взагалі відбувається?

Друг спохмурнів і опустив голову, розглядаючи власні руки.

- Що ти пам'ятаєш останнє? - уточнила, облизуючи пересохлі губи.

Як я опинилася у Веліанорі можна було припустити - щось сталося із дзеркалом, і мене перекинуло в інший світ після смерті. Не зрозуміло, щоправда, чому я виявилася не в тілі Альви. Але що трапилося з Майклом? Співрозмовник був розгублений не менше, коли почав повільно говорити:

- Я йшов до офісу на черговий кастинг. Зупинився під будівлею бізнес-центру, вирішив зробити пару кадрів нашої вулиці, поки довкола не було людей, а потім почув якийсь дивний звук зверху, і настала темрява. Більше нічого не пам'ятаю.

Не маючи сил прийняти те, що сталося, я осіла на землю.

Здається, я вбила свого друга.

- Лів, що з тобою! - Майкл кинувся до мене, схопив за руки, зазирнув у вічі: - Чому ти плачеш? Що трапилося?

- Вибач мені, - єдине, що я змогла видихнути, дивлячись у його оновлені очі.

- Та що сталося? Лів, ти лякаєш мене! Я прийшов до тями кілька хвилин тому посеред лісу в якомусь савані! А тепер ти тут сидиш та ридаєш! Поясни, що сталося і де… - Майкл раптом замовк. У його очах майнув здогад. Чоловік повільно відпустив мої руки та теж сів на землю. Його голос охрип, коли він попросив: - Тільки не кажи, що ми...

- В іншому світі, - приречено закінчила я за нього. Прикривши очі на мить, я зробила глибокий вдих і рішуче подивилася на приголомшеного друга: — Я тобі зараз все поясню.

Майкл вислухав мовчки. Під кінець моєї розповіді він сидів, спершись спиною на стовбур дерева і низько схиливши голову. Невластиво для себе, він не відпускав жартів, не намагався ставити питання. Лише мовчав і дивився у порожнечу перед собою. Коли мої слова закінчилися, і я обхопила себе руками поперек торса, закусивши губу, він підняв голову.

- І ти навіть не подумала, що внизу можуть бути перехожі? - у голосі Майкла ковзнув гнів. - Ти вирішила, що життя інших людей не такі важливі в порівнянні з чужим для нас світом? Невже не було способу розбити це безглузде дзеркало інакше?!