Читати книгу - "Крок за горизонт, Анна Ліє Кейн"

- Не було часу, - прошепотіла, з болем дивлячись на друга. Як же безглуздо я вчинила! А якби там зібрався цілий натовп, а не тільки Майкл? Я прирекла б їх усіх на загибель від дзеркала, що прилетіло на їхні голови! Яка я дурна!

- А твій король не міг сам розв'язати проблеми власного світу? - раптом Майкл зірвався на крик, але одразу відвернувся і видихнув крізь стиснуті зуби.

- Вибач, - вкотре пробурмотіла я, опускаючи голову. Крик чоловіка зігнав з гілок ще кількох птахів і тепер поряд з нами тільки стрекотали цвіркуни, і літали квітчасті бабки.

- Мене дивує те, як легко ти вирішила попрощатися з власним життям, Лів, - зітхнув Майкл, обертаючись. Я з подивом виявила, що він спокійний, від злості не залишилося сліду. - Ти взагалі розумієш, що ти наробила?

Чи розуміла я?

У той момент, напевно, це здалося мені єдиним виходом... Чи була я в цьому права? Навіть не знаю, чи вдасться мені це з'ясувати.

- Бачу, що ні, - зробив висновок із мого мовчання Майкл. Я спробувала виправдатися:

- Дейл хотів відвести нас якомога далі від дзеркала до затемнення. За цей час вони змогли б усунути короля і перетягнути ядро ​​в наш світ. Потрібно було зруйнувати зв'язок між світами, Майкл. Я не мала виходу. Дейл тримав Інгемара під прицілом, якби він вистрілив, то вбив його в обох світах, а…

- Тому ти вирішила убити себе сама, - співрозмовник упер лікоть у коліно і поклав підборіддя на кулак. - Заодно убила мене і... - в цей момент він обвів очима навколишній ліс. - І перемістила до цієї казкової Веліанори. Чудово. Що ж… як нам повернутися назад?

Я збентежено підібгала вуста і знову опустила голову, внутрішньо стиснувшись. Майкл цокнув язиком:

– Зрозуміло. Або ніяк, або ти не знаєш.

- Дейл якось перемістився, - спробувала я підбадьорити друга. Мені дістався скептичний погляд:

- І перетворився на жабу. Ні, я тут краще посиджу. До речі, а як я виглядаю? - Майк раптом зацікавлено оглянув себе, а потім подивився на мене. Я трохи здивувалася від його запитання і промимрила:

- Нормально… ну-у-у… навіть краще, ніж був.

- Якщо нормально - це краще, ніж був, то уявляю, що ти про мене раніше думала, - глузливо пирхнув чоловік, спритно підводячись на ноги. Не давши мені нічого сказати, він простяг мені руку: - Ходімо, королево, не будемо ж ми в лісі ночувати.

Я вклала свою руку в долоню Майкла, він легко підняв мене та озирнувся на всі боки:

- Ну давай, начаруй нам шлях до палацу. Хочу подивитися на хороми, які ти в блокноті малювала. Мар виділить нам ліжко, чи він убогих не приймає?

Дивилася на свого співрозмовника, який знову взяв на себе роль безжурного приятеля, і несподівано зазначила, що він витягнувся, став вищим, ніж був раніше, а потім раптом засміялася.

- Ще істерики мені не вистачало, - буркнув Майкл. Хвилину вивчав мене фальшиво похмурим поглядом, а потім і сам почав реготати. Адже він правий, це точно була істерика.

Заспокоїтися ми змогли лише хвилин за десять. Тільки після цього я заплющила очі та звернулася до сили, яку звикла шукати всередині тіла Альви. Спочатку поміркувала, що нам зараз може допомогти.

Можливо, варто застосувати повітря, щоб піднятися над кронами дерев і подивитися в якому боці палац? Звичайно, левітація важка магія, і виходила вона у мене не дуже добре через мізерну кількість годин практики, але все ж варто ризикнути.