Читати книгу - "Хазяїн Чортового млина, Кулик Степан"

Втомившись за святковими столами, місто міцно спало. Навіть пси, об'ївшись кістками, що залишилися після варіння холодця, і всім тим, що не змогли подужати господарі, сито і ліниво поглядали на двох вершників і знову заплющували очі. Втім, може, просто втомилися гавкати після вчорашньої метушні. Один вертеп чого вартий... А вже щоб обгавкати всіх колядників — то й охрипнути можна.

Нестор впевнено зупинився біля корчми, кинув повід Тарасові і сплигнув на землю.

— Ми що, коня в корчмі шукатимемо? — здивувався хлопець.

— Не зовсім… — навіть не посміхнувся козак. — Але твій батько радив, що як треба про щось довідатися — то питати Лейбу. Тож чекай. Я швидко…

Традиція корчми зустрічати запорожця порожньою залою вперто зберігалася.

— Доброї ночі, пане запорожець, — стрепенувся шинкар, що дрімав за лядою, підсліпувато блимаючи заспаними очима. — Зачастили ви до мене... Чи у Комарів горілка закінчилася?

— З горілкою все гаразд,— відмахнувся козак, не підтримуючи жарту. — Допомога твоя потрібна.

— Все що зможу, — охоче випростався Лейба. — І з усією повагою.

— Дякую… У боргу не залишусь. І віддячу при нагоді.

— Забудь… Завдяки твоїй появі в Смілі, у мене за ці дні виторг утричі підскочив. Майже все місто за новинами заглядало. Ну і, звісно, тверезими не пішли. Отже, це я мав би з тобою поділитися прибутком.

— Порадиш людину, яка знає все про коней у вашому місті — вважай, у розрахунку.

— Про коней? — трохи здивувався Лейба, але перепитувати не став. — Тоді тобі потрібний Мустафа Безбородий. Торговець кіньми.

— Мустафа? А де його шукати?

— Ммм... Це складніше. Був би ти тутешнім… А так… напевно, заплутаєш. Тим паче вночі.

— Це можна виправити. Вийди зі мною на ганок.

— Як скажеш… — знизав плечима Лейба. — Тільки якщо ти думаєш, що я зможу пальцем показати, де шукати Мустафу, то помиляєшся.

— Ходімо, не марнуй часу…

— О, воно що, — кивнув корчмар, побачивши молодшого Комара. — Тоді зрозуміло. Тарасе, ти знаєш, де Кривий Федір раніше жив?

— На Виселках?

— Правильно. От туди пана козака й відведи.

— Не зрозумів? — здивувався Нестор. — Ми ж, начебто, про Мустафу говорили?

— Все вірно. Мустафа позаминулого року той хутір у вдови Кривого купив. Коли Федір у ополонці втонув. Але про це не всі знають. А Криві там майже півстоліття жили. Але, я б не радив до нього просто зараз потикатися. Татари не надто доброзичливі до пізніх гостей. Тим більше, коли довкола одні християни.

— То він бусурман?

— Ні, вихрест... Але... знаєш... Це ж для ґешефту, про людське око… А як воно насправді... У чужу душу не заглянеш. Чотки постійно із собою носить. А навіщо православному християнину бусурманські чотки?

— Гаразд. Буду обережний. Дякую за попередження.

Їхали довго... Спершу Тарас блукав якимись провулками. Мовляв, так коротше. Якоїсь миті козакові навіть здалося, що вони по колу рухаються. Але приблизно через півгодини передмістя Сміли якось несподівано розступилося, і за черговим парканом відкрився степовий простір.

— Он там хутір, бачите? — впевнено тицьнув пальцем уперед себе хлопець.

Побачити щось у такій темряві могла хіба що сова. Так Нестор і відповів.

— Справді? — здивувався Тарас. — А я бачу… Ну, он же… Темніша пляма. Зірки закриває.

— Не мороч голову, — відмахнувся Нестор. — Ти бачиш, бо знаєш, куди дивитися. А для мене зараз усі коти чорні. Веди. Під'їдемо ближче, розберемося.

Ще чверть години, і непомітний здалеку хутір, помалу почав вимальовуватися. Впадаючи насамперед в очі високою, міцною огорожею. Наче невеликий острог. До речі, досить просторий. Очевидно, торговець кіньми, частину товару взимку тримав при собі.

Пси відчули наближення чужинців здалеку і підняли дружний гавкіт. Але цього Нестор не побоювався. Де коні там і вовки… Тож нічний гавкіт для мешканців хутора не на диво. Їх, скоріше, тиша має насторожувати.

Під'їхали аж до огорожі. Козак став на сідло і зазирнув у двір.

Як і очікував, там було темно та тихо. У тому сенсі, що нікого гавкіт не стривожив і ніхто з дому не поспішав виглядати. Втім, не дивно. Адже коні не турбуються. А це найвірніша прикмета. Пес тварина дурна, їй лише шум підняти, не важливо — реальна небезпека чи власних хвіст злить. А кінь — істота розумна, шляхетна. Через дрібниці господаря турбувати не стане.

І тим не менш, три вовкодава, що бігають по подвір'ю, суттєво ускладнювали можливість безперешкодно опинитися всередині огорожі. Нестор уважно озирнувся. В одному місці частокіл підходив майже до стіни якоїсь господарської будівлі. Те що треба…

Ага, і пара коней там же, під навісом стоїть. Осідланих. Вночі? Хтось недавно приїхав, чи збирається в дорогу?

У будь-якому разі дивно. А головне, на крупі того, що ближче, щось схоже на світлу пляму.

Направив коня туди, а коли зрівнявся з потрібним місцем, поманив Тараса.