Читати книгу - "Серце дракона 1, Валентина Бродська"

Рамія з Гором вже здолали половину шляху, коли  вдалині запримітили одинокого вершника. Не зменшуючи швидкості, вони скорочували шлях до незнайомця.

- Це Мак! Горе, це Мак! - радісно вигукнула Рамія.

- Й справді! Святі пращури, драконяча морда! - пробасив чоловік і помахав рукою вершнику.

Той підняв руку у відповідь. Зустрівшись на узбіччі, друзі спішилися, обнялися, наче місяць не бачилися.

- Дайте води і щось поїсти, майже добу макової росинки в роті не було, - сівшим голосом попрохав Мак.

Рамія дістала пакунок, що їй передав Ларс. Нашвидкуруч втамувавши спрагу і голод, найманець повідав про події, що сталися з моменту його розтавання з Гором.

- Поїхали, мені потрібно все продумати, - промовила Рамія і заскочила на Сніжку, - Ларс обіцяв затримати караван, але ненадовго, тож не будемо гаяти час. Маку, десь за милю до згарища дай знак. Зупинимося і пропрацюємо план дій.

Чоловік ствердно кивнув і теж забрався в сідло.

- Тільки вашого темпу мій коник не витримає. Це не Коржик та й втомився трохи. Тож я поїду перший, а ви підлаштуєтесь.

Він пришпорив коня і поскакав назустріч небезпеці. За мить його наздогнали спільники.

Підмерзла дорога, обрамлена з обох боків змішаним лісом, змією звивалася під кінськими копитами. Сонце вже пару годин як викотилося з зеніту і ліниво ковзало промінням по засніженим деревам. 

Одноманітний пейзаж навіював оманливий спокій та вершники пильнували кожен звук і вдивлялися в далечінь на скільки їм дозволяли драконячі здібності.

Раптом Мак підняв руку, даючи знак зупинитися. Він спрямував коника в ліс до невеликого яру. Спішився і повів його за поводи. Рамія та Гор послідували за ним.

- Приїхали, - на цім слові Мак дістав карту і показав, де вони зараз знаходяться, - Ось скоро буде поворот на село і до помістя. На цій ділянці можуть стояти дозорні. Вони або викажуть себе і ми їх ліквідуємо або зачаяться і донесуть Петеру. Це гірший варіант для нас.

Далі Мак провів пальцем по відгалуженню від сільської дороги.

- Ось ця дорога веде до помістя, я сьогодні туди добрався лісом, але треба  буде проїхати повз згарище. Скоріш за все там чергують розбійники з місцевих. Також можемо нарватися на табір, який вже знявся з місця і невідомо куди рухається.

- Якесь осине гніздо! - прогарчав Гор.

Стривайте, - вигукнула Рамія, уважно вдивляючись в карту,  - Якщо ми з нашого місця поскачемо лісом по діагоналі, то безпечно виїдемо до роздоріжжя. Так, це займе більше часу, але ми будемо в тилу дозорних, якщо вони там є.

- А далі куди? - запитав Мак.

- Ми маємо розділитися. Я і Гор поскачемо в помістя, а ти в село. Треба якось підмінити отруйну траву. Як ти казав звуть доньку старости?

- Маніжа.

- Маєш з нею пересіктися, нам потрібен спільник. Тим більш, що Петер стратив її нареченого. Він разом з друзями висить в їхньому садку, тож хату знайдеш швидко.

- Звідки такі подробиці? - здивувався Мак, явивши як по небіжчиках шукатиме обійстя старости.

- Лола допитала хлопчаків, - відповів Гор.

- Ха, ця прудка відьма! Тоді все ясно! Вони хоч живі? Чи вона їх добила? - сердито спитав Мак.

- Це що за негатив, Маку? Я чогось не знаю ? - піднявши одну брову запитала з прихованою усмішкою Рамія.

- Та що там знати, хотів до неї позалицятися, а вона на мене так глянула, що я від болю ледве не гигнув. Я б тричі перевірив цю відьму, перед тим як мати з нею справи!

- Я рада, що ти зізнався.

- То ти знала?! - обурено запитав Мак.

- Так, звісно, - найманиця пильно подивилася на друга і продовжила:

- Лола має деякі ментальні здібності, але це таємниця, тож нікому не розповідайте.

- А Ларс знає? - запитав Гор.

- Ні, і не повинен знати!

- Навіть, тааак? - протягнув Мак.

- Навіть так. А тобі має бути соромно, що залицяєшся до коханої Яна.

- Тож він не кує, не меле! - образився Мак.

- Це не твоя справа! - жорстко мовила найманиця.

- Та добре, добре! Не дуже й то хотілося! Я краще змію поцілую, чим ще полізу до цієї фурії! - пробурмотів горе-залицяльник.

Гор розсміявся, він вже теж переконався, що Лола міцний горішок.

- А що з тими дітьми? - змінивши тему, допитувався Мак.

- Все добре з ними, нагодували і спати поклали. Їх залишать в корчмі, бо до наступного ранку вони не прокинуться, і як все буде добре, батьки їх заберуть при нагоді.

- Як це до ранку? Відьма постаралася? - виплюнув Мак.

- Вона не відьма, як виплутаємося з цього лайна - розкажу детальніше. А тепер, в дорогу!

Скорочуючи шлях до розгалуження спільники певний час рухалися верхи, потім спішилися. Рамія приготувала лук зі стрілою і пішла вперед. Гор та Мак трималися на відстані.

Дозорних було двоє. З огляду на їхню амуніцію - це повстанці. Вони ховалися за деревами,  поглядали на дорогу і не відчували, що смерть за спиною вже чатує на їхні душі.

Першого Рамія зняла одним пострілом, іншого спеціально поранила, щоб він встиг покликати на поміч і вже добила другою стрілою. Як і припускала найманиця, з лісу навпроти вибігло ще двоє мечників. Просвистіли стріли. Один за одним повстанці впали на мерзлу землю, скляним поглядом дивлячись у вічність.

Рамія прислухалася, максимально напружуючи слух. Тиша. Більше нікого не має. До неї тихо підкралися Гор з Маком.

- Треба прибрати тіла, поки з них не натекло крові! - пошепки скомандувала найманиця, - Йдіть, я прикрию!

Гор з Маком хутко кинулися на дорогу. По черзі перенесли тіла повстанців до їх побратимів. Потім погрузили всіх на коней і відвезли подалі від місця сутички.

Друзі ще раз обговорили стратегію з різними варіаціями і розпрощалися.

Рамія та Гор, підходячи до помістя, ліквідували ще два пости. Вони майже вийшли до того лазу, що і Мак на світанку. Аж раптом, почули голоси. Біля старого паркану, що відмежовував здичавілу частину парку від лісу, вешталися двоє.