Читати книгу - "Останній страх, Алекс Фінлі"

Через пів години обоє вже були напідпитку.

Метів мобільний уже кілька разів вібрував у нього в кишені, але Мет ні разу на нього навіть не глянув.

— Похорон вийшов як треба, — промовила Джессіка.

— Ти маєш на увазі до тієї миті, поки не завили сирени і син, який вижив, не пішов звідти?

Джессіка скривилася:

— Твій дідусь має непоганий вигляд. Давно його не видно у місті.

Мет тримав склянку з напоєм у руці, допиваючи другу порцію:

— Ти навіть не уявляєш, наскільки високо я ціную твою турботу, але справді мені такі щирі розмови ні до чого.

Він і далі цідив рідину зі склянки.

— Он як, — промовила вона, — то й добре. Вона перехилилася через стійку, вхопила Мета за комір піджака і потягла на себе, щоб поцілувати. Він на таке не чекав, а тому адреналін так шугонув йому в голову, що аж в очах потемніло. Не відриваючи своїх губів від його, Джессіка перелізла через стійку, скинувши з неї склянки й інші барні причандали. Коли вона нарешті стояла по один бік стійки з ним, обоє важко дихали, волосся Джессіки вибилося із зачіски і розсипалося по плечах.

— Нагорі є кімната, — сказала вона.

Він кивнув і рушив слідом за нею до дверей у глибині зали. Вона потягнулася по ключі, знову палко його поцілувала, поки відмикала двері на вузькі сходи. Вона взяла його за руку.

У Метовій голові гули бджоли. Від випитого, від бажання володіти нею, від сюрреальності подій дня. Джессіка непевним кроком рушила нагору сходами.

У Мета почали прокидатися муки совісті. Він відганяв їх як міг, але вони все одно поверталися. Він думав про цю дівчину сім років, а тепер що діється? Отак, у якомусь закапелку над баром, у день родинного похорону? Але ж він таки хотів її, йому хотілося, щоб зараз хтось був поряд. Щоб доробити недороблене, як казала Кала. Але згадка про Калу лише поглибила відчуття, що все, що зараз відбувається, — величезна помилка.

Нагорі виявилася невеличка кімнатка з подвійним ліжком і телевізором. Джессіка стягла з Мета піджак, зняла краватку через голову, розстебнула сорочку, потім — штани. Потім сказала:

— Зачекай, я зараз повернуся, — і вислизнула до сусідньої ванної кімнати.

Мет сидів на ліжку, борючись сам із собою. Його мобільний знову завібрував. Напевно, його розшукувала тітка. Він вийняв телефон із кишені, щоб перевести його в німий режим.

На екрані мобільного він побачив повідомлення. Усього кілька слів, одне з яких — «терміново».

Не треба читати. Не треба. Але його великий палець діяв механічно, і ось уже на екрані висвітилося усе повідомлення від агентки Келлер:

Терміново. Будь ласка, наберіть мене.

Коротко і ясно — як завжди у Келлер. Вона не з тих, хто отак запросто розкидається словом «терміново». Він натиснув на дзвінок на її номері.

Якраз у ту мить, коли Келлер відповіла, із ванної кімнати вийшла Джессіка. Окрім нитки перлів, на ній нічого не було. Заворожений виглядом її молочно-білого тіла, Мет на мить втратив дар мови.

Вона була неймовірною.

Мет уже збирався було натиснути на відбій, аж тут почув голос Келлер:

— Мете, дякую, що передзвонили. У мене для вас дуже погані новини, — вона на мить замовкла, — це стосується вашого брата.

Розділ 57. Олівія Пайн

Раніше

Вони провели ще один цілий день на пляжі. Лів обожнювала море і пляж, але насолоджуватися відпочинком із шестирічним малюком нелегко. Ні хвилини спокою. Постійно слідкуй, щоб не заходив глибоко, нескінченні походи до туалету, щохвилинні побудови піскових замків. Але вона не нарікала на такі дрібниці. Головне — вони знову разом і знову дружна родина.

До того ж їй доводилося ще й приглядати за Голмсом і Ватсоном. Еван з Меґі щосили вдавали, ніби вони тут просто відпочивають і не працюють над справою, але Лів бачила їх наскрізь. Здавалося, це мало б її дратувати. Але насправді її тішило, що в батька з донькою було щось спільне, що їх згуртувало. Лів навіть уявити не могла якусь іншу родину, де стосунки між батьком та донькою були такими близьким, як між Еваном та Меґі. Вона здогадувалася, що їхня подорож якимось чином пов’язувалася зі справою Дені. Але зараз намагалася на це не зважати.

Лів спостерігала за своїм чоловіком. Він сидів за кухонним столом і щось друкував на ноутбуку. Меґі зазирала йому через плече. Донька здавалася їй більш пригніченою, ніж завжди. Протягом усієї подорожі Лів відчувала, що Меґі щось турбує, що вона ось-ось поділиться з мамою своєю таємницею, але щоразу в останню мить передумувала. Напевно, хотіла їй розповісти, над чим вони з батьком працюють, та все ж Лів вирішила, що слід викроїти трішки часу тільки для доньки й матері. Після того як вони усі разом покупалися, вона запропонувала Меґі піти вдвох на прогулянку:

— У татка була можливість повечеряти з тобою, тепер моя черга.

Відразу за ворітьми їхнього будинку проходила стежина, що вела до лісу. Еван наказав їм не відходити далеко. І прихопити із собою мобільні. Хтозна, що там може з ними трапитися у джунглях? Це був би не він, якби не хвилювався через дрібниці.

— Ти, мабуть, думаєш, що мені кортить дізнатися, що ви там із татом задумали? — запитала Лів, коли вони повільно крокували вузенькою стежиною, обабіч якої здіймалися непролазні хащі.

Меґі зиркнула на неї й усміхнулася своєю звичною усмішкою, що неймовірним чином щоразу надавала її обличчю особливої чарівності:

— Я скажу йому, щоб він тобі розповів. Він сказав, що й сам збирався зробити це увечері.

Лів кивнула:

— Чекатиму з нетерпінням…

— Мамо, він не хотів, щоб його життя зациклювалося на цьому, — продовжувала Меґі, — просто він не в змозі прийняти те, що сталося з Дені. Він вважає, якщо він здасться, то здадуться і всі інші і тоді…

— Тобі не треба захищати батька переді мною. Інколи може здатися, що це не так, але саме за це я його кохаю.