Читати книгу - "Так казав Заратустра. Жадання влади"

17

Там, де хоч трохи ослабне жадання влади, незмінно зароджується фізіологічний відступ, decadence. І відтоді божество decadence'y, обтяте з усіх чоловічих чеснот і звичок, доконечне перетворюється на бога фізіологічно підупалих і недолугих. Проте слова «недолугі» вони не кажуть, а називають себе «добрими»... Не треба довго думати, аби зрозуміти, в які історичні миті вперше об'являється дуалістична вигадка про доброго і лихого бога. Поневолені інстинктивно перетворюють свого бога на «добро в собі» і, керуючись тим же інстинктом, бога своїх переможців позбавляють усіх добрих рис; вони помщаються на їхньому богові і роблять із нього чорта. Отже, обох — доброго бога і чорта — породив decadence. І як можна ще й сьогодні піддаватися простакуватим християнським теологам і разом із ними казати, що розвиток поняття «бог» від народного бога, «бога Ізраїлю», до християнського бога, до уособлення всякого добра є поступом? — Але погоджувавсь із цим навіть Ренан. Ніби Ренан мав право на простакуватість! Бо ж у вічі впадає протилежне. Коли з поняття «бог» вилучити силу і смілість, гордощі і жадання влади — всі передумови життєвого розквіту,— коли його мало-помалу обернути в символічний костур для потомлених, у рятівний круг для всіх потопельників, коли сам він зробився par excellence[10] богом злидарів, недужих і грішників, а означення «Спаситель» зрештою стало другим найменням бога, то про що ж свідчить така переміна, така обтята божественність? — Бо ж, по суті, «царство господнє» стає більшим. Попервах жив у ньому тільки його народ, тобто обрані. Та відтоді бог, як і сам народ, пішов у світи, на чужину; цей найбільший космополіт уже ніде не посидить спокійно і, зрештою, перетворив на свою домівку ввесь світ: перед ним уклякають «незліченні тлуми» й половина землі. Проте бог «незліченних тлумів», цей демократ поміж богами, аж ніяк не гордий поганський божок,— він зостався євреєм, богом закутнів, усіляких похмурих кутів і шпарок, усіх нечистих халуп цілого світу!.. Його світова держава скидається на підземне царство, шпиталь, країну печер і гетто... І сам він блідий, безсилий і такий decadent. Навіть найблідіші з блідих — добродії метафізики, ці альбіноси понять,— опиняються зверху й запановують над ними. Вони так довго обплітають його павутинням, що й він, приспаний їхнім снуванням, теж обертається в павука, стає метафізиком. І відтоді він світ виплітає з себе — sub specie Spinozae[11] стає дедалі блідішим і тоншим, перетворюється на «ідеал», «чистий дух», «absolutum»[12], «річ у собі»... Падіння бога полягає в тому, що він стає «річчю в собі»...

18

Християнське розуміння бога,— бог як покровитель недужих, як павук, як дух,— одне з найогидніших уявлень про бога, які будь-коли створили на землі; воно, мабуть, є навіть найнижчою точкою висхідної лінії розвитку різних уявлень про бога. Бог виродився і замість пояснювати й незмінно потверджувати життя, почав його заперечувати! Слово «бог» оголошує війну життю, природі і потягу до життя! Бог — це основа всяких обмов «цьогобічного життя» і всіляких вигадок про «потойбічне». У богові обожнили ніщо, жадання порожнечі проголосили священним...

19

Те, що сильні раси північної Європи не відштовхнули християнського бога, не робить ніякої честі їхнім релігійним здібностям — не кажучи вже про їхній смак. Вони б мали впоратись із таким недужим, старим і немічним поріддям decadence'y. За те, що вони з ним не впорались, на них упало прокляття: недуга, тлінність і суперечливість просякли всі їхні інстинкти,— відтоді вони не створили жодного бога! Минуло майже дві тисячі років — і нема ні одного нового бога! Але одвічно й незмінно, немов обумовлений правом, як ultimatum і maximum боготворчої сили, як creator spiritus[13] у людях постає жалюгідний бог християнського монотонотеїзму! В цьому покручі занепаду і пустки, поняття і його протилежності освячено всі інстинкти decadence'y, будь-яку полохливість і душевну втому!..

20

Засудивши християнство, я аж ніяк не хочу покривдити споріднену релігію, яка кількістю вірних навіть перевершує його,— буддизм. Обидві релігії нігілістичні — це релігії decadence'y, й усе ж вони значно відмінні одна від одної. Критики християнства повинні від щирого серця подякувати індійським ученим за те, що можуть тепер порівняти ці дві релігії. Буддизм незмірно реалістичніший від християнства: йому віддавна притаманний об'єктивний і холодний розгляд питань, пов'язаних із тілом, він був наслідком кількасотрічного розвитку філософської думки; коли він постав, поняття «бог» було вже вироблене. Буддизм — це єдина власне позитивістська релігія з усіх, що були в історії; навіть у своїй теорії пізнання (крайній феноменалізм) він проголошує війну не «гріхові», а, цілком визнаючи дійсність, «стражданню». Він — і в цьому його глибока відмінність від християнства — вже поминув самооману моральних уявлень і, якщо сказати моєю мовою, стоїть по той бік добра і зла. Ось два фізіологічні стани, на які він спирається і на яких невпинно зосереджує увагу: по-перше, надмірна подразливість почуттів, яка проступає витонченою вразливістю; по-друге, надмірне поривання в сфери духу, надто довге життя в царині понять і логічних операцій, унаслідок чого особисті інстинкти занедбуються заради всіляких «безособистих» кривд (з досвіду принаймні дехто з моїх читачів — як і я сам — знає про «об'єктивність» цих станів). Такі фізіологічні стани пригнічують людину: саме від цього з гігієнічних міркувань застерігає Будда. Натомість він надає простору життю, робить його мандрівним; радить бути стриманим у їжі й уникати певного харчу; остерігатися spirituosa[14]; стримувати всі почуття, не гніватись і не шаленіти: не перейматися ні собою, ні іншими. Буддизм вимагає уявлень, які водночас не дають і не відбирають спокою,— винаходить спосіб стерпно ставитись до навколишніх. Добро і доброту він розуміє як запоруку здоров'я. Молитва й аскеза відсутні: нема ніякого категоричного імперативу, взагалі будь-якого примусу, навіть у чернечій громаді (з монастиря можна вийти). Ту надмірну подразливість посилює геть усе, тому буддизм не оголошує війни інакодумцям. Його вчення лише бореться з бажанням помсти, з незичливістю, з ressentiment[15] («Ворожнечу ворожнечею не долають»,— ось що зворушливо й незмінно повторюють у буддизмі). І в цьому є цілковита слушність: з дієтичного погляду саме ці почуття найшкідливіші для здоров'я. Духовне знесилення, яке проступає в надмірній «об'єктивності» (нею зветься занепад індивідуальних інтересів, зневага до особи і зменшення «егоїзму»), буддизм поборює потужним спрямуванням інтересів — навіть