Читати книгу - "Відьмак. Останнє бажання"

«Привиди з Дикого Полювання можуть захоплювати людей силою, але також можуть змушувати приєднуватися до них гіпнотичним навіюванням. За першоджерело його вважають відомий з нордичної і германської міфології почет валькірій, служниць Одіна, що летять по небу та збирають на полях битв полеглих героїв, аби забрати їх у Вальгаллу. Почет валькірій у пізнішій германській міфології набрав демонічних рис і перетворився на Дике Полювання богині Гольди, чи Гульдри, жінки Вотана. Дике Полювання переважно жене під час т. зв. «суворих ночей» (Rauhnächte), близько від передодня Різдва та Трьох Королів» (А. Сапковський «Рукопис, знайдений у драконовій печері»)

ДОППЕЛЬҐАНҐЕР — «Таємнича істота, яка має здібність поліморфії і може ідеально копіювати людину й заміщувати її, ув’язнивши чи вбивши оригінал. З’являється у багатьох міфологіях і, вочевидь, є уособленням сильних і базових фобій: переляком перед втратою свого Я і страху перед ворогом, який може, прикинувшись близькою особою і завдати зрадницького удару. Доппельґанґер — не те саме, що «підминник», дитина ельфів чи кобольдів, підкинута замість вкраденої людської дитини. Доппельґанґер не копіює дітей — тільки дорослих. Розпізнати його дуже важко» (А. Сапковський «Рукопис, знайдений у драконовій печері»).

ДРАКОН — «Майже в усіх сучасних мовах, що походять від індоєвропейської, дракон етимологічно виводиться від грецького слова «drakon», що значить «бистроокий». Від того походять «dragon», «dragone», «Drache», «drage», «drake». Те саме стосується і слов’ян, у яких є «дракон», «драк», «драган». І тільки поляки цілковито виламуються з цієї низки: у них є власне, неповторне слово «smok», яке, як стверджує Брюкнер, походить від індоарійського слова, що означає «поглинання» (звідки, наприклад, «смоктати» й «цмокати»). У старожитніх міфах ми завжди побачимо змія, а не якогось там крилатого ящера, суміш крокодила й нетопира. Серед германських народів для дракона часто вживаються назви «Wurm» («Wyrm», «Orm»), що означає змія. Змієм є дракон Фафнір, убитий Сігурдом (Зігфридом), прототип дракона, що ревно стереже скарби. Змієм є переможений Аполлоном дельфійський Піфон. Нарешті, змієм є Апопіс, переможений першим драконобойцем — богом Ра. Лише у середньовіччі дракон став уособленням Сатани і мусив бути страшним, і страшним треба було його зображувати. Тоді й скомпілювали у зображенні дракона усе найгірше, що втілює загрозу й пробуджує почуття гидливості. Гадячі луски, ящуркова (ящірок і саламандр боялися панічно) і фалічна заразом постать, зміїний роздвоєний язик і отруйна слина, зміїний хвіст, зубаста пащека, яка до того ж плюється вогнем (вочевидь, пекельним), крила нетопира (якого також боялися). Коротше кажучи — саме зло, огида й страхіття» (А. Сапковський «Рукопис, знайдений у драконовій печері»).

ЄДИНОРІГ — міфічна істота (із тілом коня у пізнішій традиції, спершу — із тілом бика, іноді — козла); прикрашений довгим прямим рогом усередині лоба. Вважається, що у Європу він потрапив через Великі Степи з Індії (першими зображеннями вважаються зображення з печаток у Хараппі). Грецька та римська традиції вбачали в єдинорогові реального звіра, пов’язуючи місцезнаходження його із Індією чи Африкою. Починаючи із візантійського бестіарію «Фізіолог», єдиноріг вважається символом чистоти й дівоцтва; вважалося, що приручити його може тільки діва.

КІКІМОРА — у східнослов’янській демонології злий дух, маленька бабця-невидимка. Ночами робила капості тим, хто спав, заплутувала пряжу тощо. Пізніше, здебільшого за літературною традицією, асоціювалася зі злим духом, що живе на болоті (яким вона стає і в А.Сапковського — див. нижче).

«Жахливе створіння з руських казок, яке живе на багнах та болотах. Набуває постаті старої бабці, закутаної у халат, зітканий із моху й водоростей. Утім, мало хто — із живих — бачив кікімору, бо вона надзвичайно потаємна; на болотах можна почути хіба що її зловтішний сміх. Людей, котрі заблукали серед трясовини, кікімора криками вабить на драговину, звідки немає повернення. Кожух із переплетень моху раптово рветься… і з’являється кікімора, щоб дивитися на жахливу агонію нещасного, який занурюється у безодню» (А. Сапковський «Рукопис, знайдений у драконовій печері»).

КРАКЕН — одне із найнедавніших легендарних створінь, гігантський головоногий молюск, що уособлює небезпеку навіть для великих кораблів. Може бути сприйнятим навіть за острів. Перетравлює їжу більше трьох місяців, під час яких виділяє велику кількість живильних екскрементів, чим приваблює зграї риб (за великим уловом ісландські рибалки робили висновок про близькість кракена). Входив навіть до офіційної класифікації Карла Ліннея (лише в першому, щоправда, її виданні).

«Гігантська морська потвора, що живе у холодних морях Півночі, головним чином у Норвезькому морі й у північній Атлантиці, але зустрічається також у морях Гренландському, Лабрадорському й Баффіна. Найчастіше трапляються великі кракени поблизу Нової Фундландії. Створіння те бачило багато моряків, а року 1752-го його описав Ерік Понтоппідан, єпископ Бергену. Кракен, згідно із єпископом Понтоппіданом, це гігантський кальмар, «з півтори англійських миль довжиною — а то й більше», а мацаками своїми може легко сягнути з-під води до верха найдовших щогол, а то й перевертає кораблі догори кілем та затягує їх під воду. Слово «кракен» прижилося вже в усіх мовах, але походить воно з норвезької. Німецькою «Krake» значить кальмар» (А. Сапковський «Рукопис, знайдений у драконовій печері»).

ЛЄШИЙ — у східнослов’янській міфології — злий дух лісу, його уособлення як ворожої для людини частини простору. Він хазяїн звірів, зображують його одягненим у звірячу шкіру, підперезану червоним поясом, інколи — зі звіриними атрибутами: рогами, копитами; тісно пов’язаний із вовками («вовчий пастир»). Як негативний персонаж, асоціюється із лівим боком: його одяг запнуто на правий бік, лівий лапоть одягнений на праву ногу тощо. Лякає людей своїм сміхом, збиває зі шляху, кружляє та водить лісом, не даючи вийти до людей. Охороною від нього є спеціально оброблений шматок липового дерева. Інколи обдурити його можна, одягнувшись навиворіт або запнувши одяг на протилежний бік та помінявши взуття — праве на ліве.

«Лісове створіння з народної руської демонології. Дух-опікун лісу, охоронець його багатств і мешканців, до людей рішуче неприязний, особливо злий на лісорубів і мисливців. Однооке, наче циклоп, людиноподібне, має розвинуті поліморфні здібності — перед людьми зазвичай з’являється в образі бородатого старця, але може також набути подобу ведмедя і навіть дерева. У Польщі лєший відомий під іменами лісовика, борового, борути, лісового діда чи лісового лиха (А. Сапковський «Рукопис, знайдений у драконовій печері»).

МАВКА — лісова німфа в українському фольклорі; описується в образі оголеної гарної дівчини із розпущеним волоссям. Вважається, що своїми співами й танцями мавки заманюють у ліс молодих хлопців. Не мають ані тіла, ані душі — навіть трава не прогинається під їхніми ногами. У цілому, прихильно налаштована до