Читати книгу - "Країна Мумі-тролів. Книга третя"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— А зараз, — вів далі вечір Гемуль, — програму продовжить найнепомітніший з нас. Хіба несправедливо, щоб останній з-поміж усіх виступив першим, як гадаєте? Прошу до слова мудрика Лавку!
Мудрик розгорнув книжку десь наприкінці. Він читав дуже тихо, роблячи паузи перед довгими словами:
— «Сторінка двісті двадцять сьома. Можна вважати винятком, що форма існування виду, який ми намагалися відтворити, зберігає характер травоїдних істот та водночас його ставлення до довкілля є достатньо агресивним. Що ж стосується загострення зору, прудкості, фізичної сили та мисливських інстинктів, які зазвичай супроводжують розвиток м’ясоїдних тварин, то тут не відбулося жодних змін. На зубах спостерігаються тупі жувальні поверхні, кігті рудиментарні, органи зору недорозвинені. Розміри та об’єм тіла неймовірно збільшилися, що, вочевидь, мало би завдавати чималих незручностей особині, яка впродовж тисячоліть звикла ховатися в скельних тріщинах та норах. У цьому випадку ми, на наше превелике здивування, маємо справу з такою формою розвитку, яка поєднує в собі усі риси вегетаріанця з безсенсовною, цілком незбагненною агресивністю».
— Що то було за слово, оте останнє? — запитав Дядько-панько, який увесь час слухав з прикладеною до вуха лапою. Його слухові нічого не бракувало, доки він знав, про що йтиме мова. А так здебільшого й було.
— «Агресивність», — дуже голосно повторила Мюмля.
— Не кричи, я ж не глухий! — мимоволі відгризнувся Дядько-панько. — Що воно означає?
— Це коли хтось дуже сердитий, — пояснила Чепуруля.
— Ага, — сказав Дядько-панько. — Тоді все зрозуміло. Ми ще будемо слухати чиюсь писанину чи вже врешті почнеться святкова програма?
Він уже почав хвилюватися за пращура. «Може* в нього також стомилися ноги? Може, йому важко зійти вниз сходами? А якщо він образився чи заснув? Але щось таки сталося, — сердито думав Дядько-панько. — Дідугани, котрим перевалило за сотню літ, стають просто нестерпними! І, до того ж, невихованими…»
— Мюмля! — загорланив Гемуль. — Дозвольте відрекомендувати вам Мюмлю!
Мюмля несміливо та водночас з великою гідністю вийшла на середину кухні. Її волосся сягало до колін — їй таки вдалося гарно помити голову. Вона кивнула голівкою Нюхмумрикові, і той заграв. Нюхмумрик грав дуже повільно. Мюмля здійняла догори лапки й закружляла дрібними крочками навколо себе. «Шу-шу-тіделіду», — вигравала губна гармонія, непомітно окремі звуки злилися в мелодію і забриніли веселіше, а Мюмля закружляла швидше. Кухня вмить наповнилася музикою та рухом, руде волосся Мюмлі мерехтіло, немов летюче сонечко. Яке це було неповторне видовище! Ніхто не чув, як важкий незграбний Звір знічев’я намотував кола навколо будинку, не розуміючи, що йому тут треба. Гості притулу вали у такт і підспівували, Мюмля скинула свої чобітки, жбурнула на підлогу шийну хустинку; паперові гірлянди погойдувалися від тепла, що струменіло з плити; усі заплескали в долоні, і Нюхмумрик закінчив гру голосним вигуком. Мюмля сміялася від утіхи.
Усі кричали: «Браво! Браво!» А Гемуль сказав зі щирим захопленням:
— Дуже й дуже вам дякую!
— Нема за що! — відказала Мюмля. — Я не могла стриматися, щоб не піти в танок. Але вам треба було приєднатися до мене!
Встала зі свого місця Чепуруля.
— «Не можу стриматися» і «треба зробити» — цілком різні поняття. Не думаю, що вони поєднуються…
Усі схопилися за свої келишки, сподіваючись, що зараз Чепуруля проголосить тост. Коли ж цього не сталося, залунали вигуки з проханням іще пограти. Однак Дядькові-панькові стало уже нецікаво, він скручував у лапах серветку, і та ставала дедалі меншою й твердішою. «Найімовірніше, пращур образився, — міркував він. — Почесного гостя слід зустріти й супроводити на свято, як це було звичаєм колись у світі. Вони повелися дуже неґречно!»
Раптом Дядько-панько підвівся й погупав кулаком по столу.
— Ми повелися дуже негарно, — заявив він. — Почали свято без почесного гостя, не допомогли йому навіть зійти униз сходами. Ви народилися надто пізно й нічого не знаєте про правила добропристойності. Ви не бачили жодної шаради у своєму житті! Що ж це за святкова програма без шарад, я вас запитую! Чи ви чуєте, що я вам кажу? Програма вечірки має продемонструвати все те найліпше, чим кожен володіє, а я продемонструю вам свого друга — пращура. Він не втомився. У нього не болять ноги! Але він сердитий!
Доки промовляв Дядько-панько, Чепуруля встигла непомітно подати гарячі канапки з сиром. Дядько-панько проводжав поглядом кожну канапку, бачив, як вони лягали на тарілки. Він щораз підвищував голос, аж врешті рявкнув:
— Ти мені заважаєш!
— О, вибач! — знітилася Чепуруля. — Але ж доки вони теплі… Я щойно витягнула їх з печі.
— Та беріть уже, беріть свої канапки, — нетерпляче забуркотів Дядько-панько. — Тільки тримайте їх за спиною, щоб пращур не образився ще більше. І підніміть ваші келихи, вип’ємо на його честь!
Чепуруля піднесла у лапці паперового ліхтарика, а Дядько-панько відчинив одежну шафу і низько нагнувся. Пращур зробив те ж саме.
— Я зовсім не маю наміру їх тобі відрекомендовувати, — мовив Дядько-панько. — Все одно ти відразу забудеш їхні імена, та це не так вже й важливо.
Він простягнув лапку з келихом, скло дзенькнуло до скла, коли вони цокнулися з пращуром.
— Нічого не розумію! — спантеличено вигукнув Гемуль.
Мюмля копнула його по нозі.
— Ви також повинні цокнутися з ним, — сказав Дядько-панько, відступаючи убік. — Ой, куди ж він подівся?
— Ми занадто молоді, щоб дозволити собі таке панібратство з пращуром, — швиденько заторохтіла Чепуруля. — Ану ж він розсердиться…
— Ліпше гукнемо «Многая літа!» на його честь, — запропонував Гемуль. — Раз-два-три! Многая літа! Многая літа! Многая літа!
Коли усі повернулися до кухні, Дядько-панько повернувся до Чепурулі й в’їдливо зауважив:
— Не така вже й ти молода…
— Так-так, — неуважно відказала вона, принюхуючись. — Який затхлий запах, бридкий сморід тліну. Чепуруля глянула на мудрика Лавку, а той відвів погляд і подумав: «Електрика».
Приємно було знову повернутися до теплої кухні.
— А тепер я хотів би подивитися на фокуси, — заявив Дядько-панько. — Хто з вас зумів би дістати кролика з мого капелюха?
— Ні, — з гідністю заперечила Чепуруля. — Тепер моя черга.
— Я знаю, що зараз буде, — озвалася Мюмля. — Вона розповість свою жахливу історію про те, як нас тут усіх за чергою зжере страшне страховисько…
— Зараз ви побачите театр-тіней, — незворушно оголосила Чепуруля. Вона стала спиною до кухонної плити, а обличчям до публіки: — Вистава називається «Повернення».
Вона почепила простирадло на жердину під стелю, на якій сушили круглий фінський хліб з дірочкою посередині, позад простирадла поставила на дров’яну скриню гасову лампу, а потім один по одному погасила усі ліхтарики.
— А коли знову спалахне світло, нікого
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Країна Мумі-тролів. Книга третя», після закриття браузера.